Наталка добре навчалася в школі. Особливо легко їй давалися іноземні мови, англійська і німецька. Тому після шкільного випускного вона без вагань вирішила їхати до Києва, щоб вступати до університету. Закінчивши навчання у виші, Наталка влаштувалась перекладачем в одну з фармацевтичних компаній.
Колектив молодий, креативний, дружній. З усіма склалися хороші стосунки. Особливо дівчині сподобався Антон. Він теж закохався в неї. Невдовзі молодята побралися. Вийняли квартиру й зажили щасливим сімейним життям. Та з часом почали замислюватися над власним житлом, а це немалі кошти. Тому, коли керівництво запропонувало Наталці здобути другу вищу освіту фармацевта, вона, порадившись з Антоном, пристала на цю пропозицію. По-перше, частину витрат на навчання брала на себе компанія. По-друге, перспектива кар’єрного росту з такою освітою значно краща. Крім того, це зовсім інша заробітна плата, яка була так необхідна для купівлі своєї квартири. Про свій намір, продовжити навчатися далі, Наталка повідомила батькам. Мама, сплеснувши в долоні, вигукнула:
– Господи! Коли ж я тоді внуків дочекаюсь?
– Обов’язково дочекаєшся, – запевнила її донька.
Наступні шість років далися Наталці не легко. Вдень – робота, а ввечері – навчання. Приходилось засиджуватись за підручниками допізна. Та вже після другого курсу Наталю перевели на іншу, кращу посаду. Нова робота припала дівчині до душі. Вона давала їй можливість спілкуватися з різними людьми, бувати в закордонних відрядженнях, постійно пізнавати щось нове і цікаве. В такому напруженому ритмі промайнули роки навчання. Та бігли не тільки роки навчання, бігли й просто роки.
Дівчині виповнилось 32. Наталка з Антоном стали мріяти про батьківство. Невдовзі так і сталося. Наталка дізналась, що вона при надії. Відразу порадувала батьків, що скоро стануть дідусем і бабусею. А ось керівництво фірми не було в захваті від такого перебігу подій. Дівчину попередили, що робоче місце на неї буде чекати лише півроку. Надалі звільнення і повернення коштів за навчання. Наталя була в розпачі. Адже вона так давно мріяла про синочка. Але й до бажаної роботи вона йшла так довго і так наполегливо, витративши багато сил і здоров’я. Тому прикро було б залишитися без роботи. Та ще й кредит на житло потрібно виплачувати. Антонової зарплатні на все не вистачить. Наталка зателефонувала батькам, може щось порадять. Мама, Вікторія Миколаївна, вислухала і сказала:
– А ми в тебе для чого? Допоможемо. Не хвилюйся. Спокійно народжуй. Все буде добре.
Невдовзі Наталка народила чудового хлопчика. Молоді батьки почували себе найщасливішими у світі. За клопотами незчулися, як пройшло шість місяців. Дівчині вже необхідно було виходити на роботу. Аби не залишати дитину на чужу людину, на родинній нараді вирішили просити Наталчину маму глядіти малого Іванка, вона погодилась.
Вікторія Миколаївна переїхала до дітей. Згадавши молодість, вона годувала, колисала, бавилася з внуком. Звичайно було нелегко. Вік брав своє, та вона не скаржилась. Сили додавали перші кроки внука, перше слово “баба”, його рученята, що ніжно обіймали. Іванко ріс, Антон з Наталкою працювали. Коли Іванкові виповнилося три роки, його вирішили віддати до дитячого садочку. Вікторія Миколаївна нарешті могла перепочити, повернутися додому до чоловіка, який весь цей час сам собі давав раду.
Проте й надалі Вікторія Миколаївна постійно допомагала дітям. Вона завжди приїздила, коли Іванко хворів, коли донька бувала у відрядженнях. А з початку весни й до осені онук завжди був у селі в бабусі з дідусем.
Наталка дуже вдячна мамі за допомогу і підтримку, татові – за розуміння і терпіння. Це вони допомогли їй самореалізуватися в житті, досягти значних успіхів у роботі й одночасно бути мамою.
