Моя мама привчила мого тата й братів, що вона тягне все на собі. Працювала мама з ранку до вечора. Роботу за спеціальністю тоді було знайти тяжко й мати з батьком вирішили відкрити комісійний магазинчик на місцевому базарі. Звичайно, торгувати туди пішла мама, бо татові, вчителеві географії, бачте, не престижно було працювати в одному ряду з торгашами.
А мама просиналась щоранку о п’ятій, готувала нам їсти, прала руками, адже пральна машинка в ті часи була дефіцитом і на сьому бігла на базар. Тато ж не спішачи просинався о сьомій, приймав душ, голився й у випрасуваному ,мамою з вечора, костюмі йшов на роботу. Він навіть посуд після сніданку не мив, а просто ставив у раковину – жінка ввечері помиє, бо ж це її обов’язок.
Тато проводив уроки та перевіряв контрольні, а о четвертій спішив додому, бо тоді починалась його улюблена телепередача. А мама в той час сиділа до сьомої в неопалюваному приміщенні, де навіть їсти нагріти немає як.
Щовечора я бачила втомлену, мама, яка повернувшись додому, швиденько парила ноги, адже в зимові дні дуже промерзала та без жодних нарікань бралась до хатньої роботи. Не знаю, як, але в неї вистачало ще сил та терпіння перевірити наші з братами уроки, адже тато-вчитель волів, аби ми з подібними «дурницями» до нього не підходили й готовий був допомогти тільки в царині географії.
Тільки ставши дорослішою, я зрозуміла, як тяжко мамі. Тоді я вирішила, що допомагатиму їй. Мама була дуже вдячна, коли, приходячи додому, бачила, що чищу картоплю або перу білизну, щоб хоч якось їй допомогти.
Можливо, через свій характер мама ніколи не жалілась. Навіть, коли в прямому сенсі падала з ніг. Вона сподівалась, що батько та брати самі захочуть їй в чомусь допомогти, але вони ніяк не здогадувались.
Зараз ми з братами дорослі. Нещодавно мені зателефонувала дружина одного з них й почала жалітись, що її чоловік – ледащо.
«Він нічого не хоче допомагати мені з хатньою роботою. Навіть чашку після чаю не помиє. Навіщо мені такий чоловік?» – Кричить дружина брата.
А я розумію, що частково це провина мами. Адже вона свідомо не залучала дітей та чоловіка ні до якої роботи. І якби я свого часу не зрозуміла, що мамі треба допомагати, вона б теж не наполягала і я б виросла білоручкою.
З іншого боку мені шкода маму, адже через постійну перевтому та навантаження зараз вона має цілу купу хвороб. Але, зрештою, сама винна, адже не вміла правильно делегувати обов’язки.
Дорогі жінки, прошу, не тягніть все на собі, адже це ніхто не оцінить, а потім вас ще зроблять винною, як у випадку з моєю мамою.
