Собака, на ім’я Берта, — красивий золотистий ретривер. Господарем цієї породистої дівчинки був Сергій. Він дуже любив її та вже багато років вони були нерозлучні.
Берта, як вірна дружина, завжди чекала покірно вдома, приносила капці та засинала разом із ним. Так тривало багато років. Чоловік не міг знайти собі хорошу дружину, але і його собака була проти цього, навіщо йому жінка, якщо є Берта.
Але одного дня жіноча нога все ж переступила поріг Сергієвого житла. Вона була красива та довгонога. Собака не стала влаштовувати скандали та гарчати на дівчину господаря, їй просто було прикро, що він обрав іншу, замість неї. Цілими днями Берта лежала в кутку у своїй лежанці та навіть очі не хотіла підіймати на Сергія.
Вони возили собаку до ветеринара, але зі здоров’ям у неї було все в порядку. Сергій багато часу намагався виділяти для Берти, але їй було прикро, що він все ж знехтував нею. Собача любов була настільки сильною, що згодом Берта все ж змогла із цим змиритись.
Через декілька місяців ця довгонога красуня прийшла додому, тримаючи у руках якийсь згорток із маленькою людиною. Берта раніше не бачила такого, тому не розуміла, що це взагалі таке. Цілими днями собака сиділа біля колиски немовляти та з острахом дивилась туди.
Берта бачила, як Сергій із дружиною бігають навколо дитини та роблять усе, щоб воно не кричало. І ось однієї ночі, коли собака знову сиділа та дивилась на немовля, пролунав крик, який часто можна було почути від цієї маленької людинки.
Ніхто із господарів довгий час не підходив, це була ніч. Тому Берта, набравшись сил та відваги підійшла до малюка. Вона нахилила голову та ретельно обнюхала дитину. Вона притулила свою голову до нього та у ту ж секунду немовля перестало кричати.
З того часу Берта цілими днями доглядала за своїм новим другом. Вона стала веселішою та кожну ніч засинала біля дитячої колиски, оберігаючи сон. А немовля почало рідше плакати, бо знало, що його завжди оберігає вірна собака.
