Ввечері після роботи стою у черзі біля ящика з овочами. Переді мною стоять дві дівчини. У коротких спідницях, на ногах грубі кросівки на товстій платформі, на очах фіолетова туш, у носі пірсинг, волосся рожеве, в іншої – яскраво синє, звичайні підлітки. Спілкуються голосно нікого не соромлячись.
Перед ними жінка доволі поважного віку з паличкою у руці довго вибирає капусту. Вона не кваплячись перебирає качани, перекладаючи з місця на місце. Потім обирає найменшу капустину та передає продавчині. Жінка явно невдоволена вибором бабусі. Вже зібралася черга, люди втомлені, поспішають після роботи, а старенька всіх затримує. Лише дівчата спокійно переписуються у телефоні, не звертаючи уваги на оточення.
Потім бабця просить додати кілограм картоплі та дає на розрахунок сто гривень.
-Шукайте дрібніші гроші, немає здачі, – невдоволено вигукує продавчиня.
Бабуся починає квапливо шукати гаманець, їй не зручно, вона відчуває роздратованість у черзі.
-Додайте суму, на яку скупилася жінка, до нашої, – досить несподівано та спокійно каже одна дівчина, продовжуючи робити власні покупки. Інша допомагає скласти старенькій її продукти.
Атмосфера у черзі вмить добрішає. Це чудово, мати повагу та щире серце, вміти робити справжні вчинки.
