Я ніколи не займався ніякою благодійністю, не те щоб я був проти цього, просто ніколи не було такої можливості, а сам був не дуже ініціативний. Ситуація змінилася одного дня після телефонного дзвінка мами. Вона жила в невеликому селі і по вулиці з’явилися сусіди. Сім’я з двома дітьми, молодшого сина звали Артем, йому було 10 років, а старшого – Петро, підліток 14-ти років. Сім’я була небагатою, чоловік постійно був на заробітках, але під час карантину знайти якусь роботу було дуже складно, всі свої заощадження подружжя витратило на купівлю будинку і зараз були зовсім без грошей.
На календарі вже був жовтень, прогноз погоди передбачав ранні морози, а хлопці не мали навіть верхнього одягу і взуття. Якось мама розговорилася по дорозі додому з новою сусідкою і почувши пр0блеми сім’ї запропонувала, що деякі речі може віддати її син, по розміру старшому якраз може бути, крім того залишилися в гарному стані дитячі речі, шкода було викидати, можливо якраз пригодяться.
Сусідка зраділа такій новині і одразу погодилася.
Після розмови з мамою, я погодився віддати деякі свої речі, які мені вже непотрібні, крім того я трохи набрав у вазі і вони мені стали не по розміру. Найтяжче це було перебрати свій гардероб. Я витратив на це цілий день. Але спакував цілу валізу і великий пакет речей, там було і дві куртки, зимові сапожки, старшому мали б підійти і вирішив на вихідні відвезти все це. Дорога була не близькою, 4 години, але це був привід лишній раз провідати маму, тому не страшно.
В суботу я вже був у батьків, щоб не затягувати, вирішив одразу заїхати до нових сусідів і віддати речі.
Жили сусіди небагато, будинок був старий, без ремонту, видно, що грошей у родині лишніх не було. Я постукав у двері, мені одразу й відкрили, я привітався і представився, мене зустріли досить ввічливо, запропонували чаю. Я приніс речі, хлопці якраз були вдома і почали розбирати речі. По вигляду їхнього обличчя – речі їм не дуже сподобалися.
-Я думав, ти привезеш нові речі, а це такі, що лише вдома ходити, в тебе ж є гроші, он яка машина стоїть біля хати.
Я не знав, що відповісти старшому хлопцю, з такою грубістю і невіглаством я раніше не зустрічався. Тут в кімнату з чаєм зайшла господиня будинку, вона подала мені чашку і почала перебирати речі, її усміхнене обличчя змінилося незадоволенням, вона періодично прицмокувала, явно демонструючи, що речі їй не подобаються.
-Ну такі собі речі, це велике, це мале, ну ось це можливо чоловік вдома буде носити. Я думала ти щось краще привезеш, твоя мама говорила, що ти багатий.
Я вдруге за 10 хвилин не знав, що відповісти. Вирішив, що дії красномовніші за будь-які слова, тому мовчки зібрав речі назад в пакет, попрощався і поїхав додому.
Ніколи так не робив, але цього разу вирішив розповісти все мамі, тому що моєму обуренню не було меж. Мама незадоволено покивала головою і сказала, щоб ці речі не везти назад, тут неподалік, в сусідньому селі є дитячий будинок сімейного типу, їм часто допомагають речами, продуктами, можна відвезти туди, а нові сусіди нехай самі думають в чому діти будуть ходити зимою.
Пообідавши я одразу вирішив відвезти речі і на мій подив, тут реакція була зовсім іншою, всі дуже дякували за такі хороші речі і навіть пригостили вечерею.
Зранку я повернувся додому з відчуттям, що зробив щось хороше і з висновком, що не можна всіх судити за одним випадком, люди різні і добра в цьому світі не так і мало. Я вирішив раз в рік перебирати свої речі і кращі з них, які мені вже не потрібні – відвозити тим, кому це дійсно потрібно.
