Я дуже хотів мати свою родину, хотів дочку і сина, так як і мої батьки, прожити все життя разом і тішитися успіхами свої дітей, але якось все не складалося. Я поступив в університет і на першій же лекції побачив Машу і закохався одразу, довго залицявся до неї, вважав, що ось вона – моя друга половинка, в результаті ми прозустрічалися один рік і вона мене покинула. Я не розумів як, чому, все ж було добре. Але маємо, що маємо і вирішив, що найкращий вихід зараз – це зануритися в навчання.
Так і минули мої університетські роки, не зовсім бурхливо. Мав на своєму рахунку декілька коротких інтрижок, але жодна з них не переросла у серйозні стосунки.
Що робити, так буває, значить ще не час.
Маючи певні напрацювання ще під час навчання, я вирішив почати власний бізнес і поринув у свою справу з усією головою, для любовних справ часу не лишалося зовсім.
Все змінилося в один момент, коли до мене на роботу прийшла влаштовуватися молода дівчина. Її очі мене покорили. Звичайно я взяв її на роботу, мені здається я одразу покохав її, але так трохи боячись почав проявляти знаки уваги до неї і ось – вона відповіла взаємністю. Ми почали зустрічатися і вже через місяць жили разом, все було добре, я познайомив Юлю зі своєю родиною і тут неймовірна звістка – я стану батьком! Я був такий щасливий. В мене буде донечка. Все, про що я мріяв стає реальністю.
Я одразу сказав, що Юля може не працювати і бути просто коханою дружиною і мамою. Я весь час був на роботі, ввечері мене втомленого зустрічала моя кохана. Невдовзі ми розписалися, весілля вирішили зробити вже після народження донечки.
Юля народила дівчинку. Ось воно – щастя!
Через пів року нас чекала нова звістка, я вдруге стану батьком, я не знав як реагувати, бо і так ми з головою поринули в клопоти, сім’я, робота, але нічого, ми справимося.
Дружина стала трохи нервувати, вагітність проходила важко, та й наша донечка була дуже активною і за нею потрібно було постійно стежити, я нічим особливо не міг допомогти, сім’я збільшувалася і потрібно було заробляти гроші, щоб забезпечити всіх. Я був втомлений, дружина була втомлено, ми стали віддалятися один від одного і це вже було не те, чого я очікував від життя. Щастя десь розсіялося.
Юля народила мені сина, все ніби добре, але ми стали ніби чужі, механічно виконуючи певні зобов’язання один перед одним. Це вже була не сім’я. Я все частіше почав затримуватися на роботі, а Юля все частіше почала лишати дітей на бабусю і ходити відпочивати з дівчатами то в нічні клуби, то в караоке. Я перестав пізнавати нас, маємо сім’ю, маємо двох діток, але зовсім чужі.
Одного вечора Юля сказала, що йде на день народження до подруги, я лишився з дітьми. Юля всю ніч не підіймала слухавки й повернулася під ранок. Вона була іншою. Діти ще спали і Юля сказала, що нам потрібно поговорити.
Ми пішли на кухню, я заварив нам кави, але я точно не очікував почути наступних слів:
-Я маю тобі дещо сказати, цієї ночі я була з іншим чоловіком. Зрозумій, ми стали іншими, зовсім холодними і я не відчуваю себе щасливою поруч з тобою і ти не щасливий, так не може більше тривати.
Того ранку не було сліз, не було криків, ми обоє розуміли, що наша сім’я не має майбутнього.
Ми спокійно розлучилися, діти лишилися з Юлією, а я міг бачитися з ними в будь-який час.
І ось я знову сам, але цього разу я розумію, що просто ще не час, значить я не зустрів своєї людини й все ще попереду, я вірю – вона десь зовсім близько.
Моя дружина почала жити власним життям, діти все частіше залишалися у бабусі. Я наскільки міг намагався чим більше часу приділяти дітям. Кожні вихідні я забирав їх до себе, ми проводили разом час, гуляли, їздили на природу. Тим часом Юля змінила другого залицяльника, але це мене більше не турбувало. Все, що нас об’єднувало – це діти.
Був четвер, я втомлений після роботи вирішив трохи відпочити й почитати свою улюблену книгу, аж раптом дзвінок у двері. Сьогодні я нікого не чекав у гості. У дверях стояла Юля. Вона була явно чимось засмучена, попросилася увійти до квартири. Я заварив їй чай, вона довга мовчала. Ніби збиралася з силами щось розказати.
-Знаєш, ти був єдиний хто мене дійсно цінував, а я того не розуміла, постійно шукала чогось кращого, допоки не залишилася сама.
-Юля, в тебе щось сталося?
-Та нічого особливого, просто мене в черговий раз покинули...Вибач мені, я зруйнувала нашу родину, можливо ми можемо ще все повернути назад?
-Юля, ми обоє доклали зусиль, щоб все зруйнувати, а назад уже нічого не повернути. Ми маємо дітей, але це все, що нас тепер об’єднує. Я більше тебе не кохаю. А взагалі забудь, що ти сама, ти вже ніколи не будеш самотньою, ти маєш сина і дочку, цінуй це. Любовні справи – справа другорядна, сьогодні так, взавтра по-іншому.
Юля допила чай, декілька хвилин ми посиділи мовчки й вона пішла додому, сказавши у дверях лише тихо: «Дякую».
Я лишився сам у квартирі, декілька хвилин ще посидів на кухні, помив чашку і пішов далі читати книгу.
В житті все має свій початок і свій кінець, і, на-жаль, назад нічого повернути неможливо, все що нам лишається – це жити далі з думкою про світле майбутнє.
Що я власне і зробив, закривши всі питання з попередніми стосунками – зовсім швидко зустрів нову дівчину, і маю сподівання, що цього разу – це точно назавжди. Загалом я щасливий, тому не буду забігати наперед, а просто житиму тут і зараз, чого і вам рекомендую.
