Одружився я майже в тридцять років, дружина була на п’ять років молодша за мене, але така різниця у віці нам ніяк не завадила. Через півтора року ми дізналися, що вона вагітна, були на сьомому небі від щастя.
Відзначити це вирішили поїздкою за кордон, з цим нам трохи допомогли мої батьки. Чудово провели там час.
За дев’ять місяців у нас народилася довгоочікувана дочка. Моя дружина дуже хотіла, щоб у нас першою дитиною була саме дівчинка.
Після весілля мені Олена завжди твердила про те, що у нас точно має народитися дівчинка, ну ніяк інакше. Це як чоловік хоче, щоб першим народився хлопчик, як продовжувач роду. Я ж був повністю на її боці, мені теж хотілося, щоб я мав доньку. Ім’я, до речі, обирала дружина, назвали дитину Олександрою.
Після народження Сашеньки у нас почалися дрібні проблеми, які потім поступово переростали у величезні. З цим нам було дуже важко впоратися.
Лікарі нам казали, що Саша народилася абсолютно здоровою, але коли ми повернулися додому, то одразу пішли ускладнення, через які доньці було дуже погано.
Нам доводилося витрачати не малі гроші на те, щоб вилікувати дочку від тієї чи іншої болячки. Особливо було погано зі сном, коли почалося це все, я практично не спав. А допомоги ніякої не було, так, мені дружина допомагала з грошима, але не проводила достатньо часу з донькою.
Відповідно через всю цю суєту навколо дитини у мене почав часто падати настрій, просто вже не вистачало сил прикидатися, що все добре. Іноді зганяв свою злість на дружині.
Як би це дивно зараз не звучало, але мати зовсім не дбала про свою дитину. Їй хотілося тільки гуляти зі своїми подружками, весело проводити час та часто не приходити додому вчасно. Я намагався поговорити з нею, але не виходило, все зводилося до величезного скандалу. Одного дня я запропонував дружині розійтися, з чим вона погодилася.
Думав, що розлучення пройде спокійно та швидко, що я заберу дочку до себе й переїду на змінну квартиру. Але ні, все було не так просто, Олена наполягала на тому, щоб Саша залишилася з нею. Я ж не хотів залишати бідну дитину на цю безвідповідальну особину. Довелося постаратися, щоб дочку залишили на мене, я цього досяг. Після переїзду на нову квартиру мені часто допомагали батьки та друзі.
Через пів року мій найкращий друг нагадав мені про моє перше шкільне кохання, на жаль, тоді мені не вистачило духу їй зізнатися, бо вважав, що це буде не взаємно.
Мені вдалося зв’язатися з Машею, домовилися про зустріч, під час якої виявилося, що я їй теж дуже подобався. Після цього зізнання я почав діяти, надсилав їй різні подарунки, квіти, ми ходили на побачення. Вже за п’ять місяців я зробив пропозицію та Маша погодилася.
Машу не збентежило те, що в мене вже була дитина, навпаки, прийняла Сашу, як рідну дочку, стала про неї дбати й приділяти багато уваги, не те, що Олена. Мені стало набагато легше на душі, нарешті в житті доньки буде по-справжньому любляча її мама, нехай не рідна.
Швидше за все, це був точно знак того, що не треба було тоді мовчати про свої почуття. Сама доля дала мені знати, що я жив не з тією людиною. Тепер в нашій родині все буде добре, я виправив свою помилку та зараз безмірно щасливий.
