– Мамо, коли ми приїдемо? – Запитав мій семирічний син, поглядаючи на мене.
– Не, знаю, синку, – я витерла чоло серветкою і зробила ковток води, – я й сама хочу, щоб це швидше закінчилось.
А ще якихось чотири години тому мій Матвійко радісно чекав потяг на пероні. Ще б пак! Ми їдемо на море. Я обіцяла цю поїздку синові два роки, але все якось не було можливості поїхати відпочити – то грошей нема, то відпустка у грудні. Та нарешті ми дочекались.
Я спеціально взяла квитки в купе, аби нам ніхто не заважав.
«Може навіть вдасться трохи виспатись», – думала я.
Та тільки-но ми знайшли своє місце і приготувались до приємної подорожі, як в наше купе зайшла жінка з немовлям.
– Ми з вами їдемо. – Сказала вона й почала вмощуватись на нижній полиці.
– Вибачте, – максимально спокійно сказала я, – але два нижніх місця – наші. Я спеціально купувала квитки за місяць, аби отримати нижні місця.
– А я – мати з дитиною! – Агресивно відповіла мені жінка.
– Я, взагалі-то, теж…
– Але твоя дитина доросла – може й зверху спати!
Жінка, не бажаючи дослухатись до будь-яких аргументів, почала розкладати свої речі на нижній полиці.
Влаштовувати скандал мені не хотілось, тому довелось вилізти на верхнє місце, якого я так хотіла уникнути. Та найгірше почалось потім.
Чи то від спеки, чи то від нервової мами, дитина нашої супутниці почала кричати не своїм голосом. Жінка ніяк не намагалась заспокоїти дитину. Вона просто лежала на моєму нижньому місці й дивилась в екран свого телефону.
Тим часом я глянула на Матвійка. Було видно, що настрій в сина вже зіпсувався. Він чекав на цю подорож, а зараз сумує. Спека, крики дитини та зухвала жінка, яка накричала на його маму.
– Я так хочу, щоб це швидше закінчилось, – шепнув мені син.
Так от, до чого я це все? Мами немовлят, дорогі мої, будьте, будь ласка, трохи більш чуйними до потреб інших людей. Те, що ви народили не дає вам права знецінювати інших. Адже хтозна, може саме ви через багато років опинитесь в одному купе з такою «яжмамою».
