В черговий раз я, повертаючись додому з роботи, заходжу в під’їзд та спостерігаю ту саму ситуацію, яка триває вже дуже довгий час. Біля сусідських дверей на килимку сиділа дівчинка. Видно, що вона замерзла, була вся в синцях, а в очах виднівся тільки страх та розпач.
– Тебе вигнали?
– Ні, я сама вийшла. Мене вдарили.
Маленькій лише дев’ять років виповнилося, а вже зазнала стільки жахливих дій у свій бік. Я вирішив забрати її до себе додому, щоб не сиділа на холодній підлозі. Нагодував, зігрів та поклав спати, схоже вперше за весь цей час дитина змогла спокійно заснути. У неї є мама й тато, тільки батько не рідний. Мати дозволяє вітчиму бити власну дитину, інакше він почне погрожувати тим, що піде від них, загалом, маніпулює та тоді жінці подітися нікуди.
У мене ніколи не було дітей, але я розумію, як це, виховувати дитину. У свої десять років став старшим братом та встиг до дев’ятнадцяти років відчути все це на собі, доки не почав жити окремо. Я щовечора спостерігав за тим, як мама старалася заради моєї сестри, скільки сил витрачала. Тато не виняток, він допомагав, як міг, підтримував. А іноді доводилося мені залишатися віч-на-віч з малюком, скажу чесно, це не так вже й легко.
Маша, так звали дівчинку, пробула в мене до ранку, її батьки не з’явилися. Я намагався до них достукатися, поки їхня дочка спала в мене, але результату не було жодного. Наступного дня постало питання про те, на кого залишити Марію. Мені вже треба було бігти на роботу, тож вирішив зателефонувати мамі та все пояснити дорогою. Вона погодилася приїхати та посидіти з дівчинкою.
– Мамо, я вдома! Ну що, ніхто Машу не шукав? – поцікавився я, відчинивши двері своєї квартири.
– Нікого не було, але протягом усього дня було чути, як вони сварилися. Кричали один на одного, посуд бився, а потім різко все вщухло.
Мене ця новина сильно здивувала та напружила. Вирішили викликати поліціянтів та, про всяк випадок, швидку допомогу. Всі приїхали дуже швидко й почали розвідувати обставини у нас та всіх сусідів.
Двері квартири були відчинені, ми думали, що хтось із них вже пішов з дому, але ні… Один із поліціянтів пройшов у спальню та побачив бездиханне тіло матері Маші, а на кухні сидів вітчим й, дивлячись в одну точку, докурював останню цигарку. Я був у такому шоку від побаченого, словами не передати. Чоловік не став пручатися, він добровільно зізнався у скоєному та його заарештували.
Лікарі винесли жінку на ношах із квартири, а вітчим поїхав разом зі співробітниками поліції.
Коли все це закінчилося та всі люди розійшлися по квартирах, я не знав, що сказати Марії. Поки підіймався до своєї квартири, перебирав усі можливі слова, але потім вирішив розповісти все так, як воно є.
– Дядько Михайло, моєї мами більше немає? – спокійно запитала дитина, коли я увійшов до кімнати.
– На жаль. Мені дуже шкода…
– Тепер… Я житиму з вами, так?
– Ми що-небудь придумаємо, обіцяю.
Мені щиро не хотілося, щоб Машу забрали до дитячого будинку.
Ми з мамою порадилися та дійшли висновку, що точно не допустимо, щоб її від нас забрали. Доведеться постаратися, щоб я зміг оформити над дитиною опіку. Рідної матері не стало, а біологічний батько взагалі не зрозуміло де, вітчим, звичайно ж, із цим не допоможе.
– Я знаю одного хорошого юриста, який надасть нам послугу. Він живе там же, де ми з твоїм батьком. Так що, не хвилюйся, я з ним поговорю та вся ця ситуація вирішиться, – заспокоювала мене мама.
З моменту нашої розмови пройшло досить багато часу, я думав, що їй вдасться швидко попросити знайомого мені допомогти. Виявилося, що його цілий місяць не було у місті та тому не міг нормально зі мною зустрітися та обговорити важливі деталі. Добре, що за Марією ще ніхто не приїжджав й нікуди не забирав. Нам вдалося зібрати всі можливі документи та домовитися з приводу суду.
– Зі мною, до речі, зв’язувався вітчим дівчинки, казав, що не дає згоди на удочеріння. Хоче після в’язниці далі займатися дочкою.
– Яка дивна та ненормальна ситуація, цього не можна допустити, він не здоровий.
Після суду я зітхнув із полегшенням, тепер я офіційно опікуюся Машею.
Допомогу мені не відразу пообіцяли, але потім цю справу залагодили, хоча з іншого боку моєї зарплати достатньо, щоб забезпечити хороше життя дитині. А на рахунок ненормального вітчима можна теж не турбуватися, над ним проводитиметься ретельне спостереження.
