Віктор вже купив обручку для Ані, в планах було зробити пропозицію у день її народження. Дуже хвилювався, адже це вже завтра.
Анна подзвонила цього ж вечора.
— Привіт, Віть, я зараз недалеко від твого офісу, давай зустрінемось.
— Привіт, я думав ти сьогодні плаття вибираєш.
— Вже вибрала, то у тебе є час?
— Звісно, вже вибігаю.
Віктор зустрів її недалеко від офісу.
— Віть, я мушу сказати тобі, я виходжу заміж..
— Ну нащо ти мені псуєш сюрприз, я хотів завтра, якщо чесно.. Я вже купив колечко, все як я тобі обіцяв…
— Ні, ти не зрозумів, я виходжу заміж, але не за тебе, так вийшло. Я давно не лише з тобою, вибач..
Віктор довго приходив в себе, навіть не помітив, що Аня вже давно пішла.
Все зруйнувалося в один момент, все щезло. Усі мрії та плани розбилися, немов настільний годинник..
Віктор повернувся додому, весь вечір йому дзвонили друзі, щоб запитати, чи готовий сюрприз для Ані. Він спочатку брав трубку і розказував все, а потім вимкнув телефон, набридло.
Він не розумів, що зробив не так, як міг не помітити, що у неї є інший. Йому не вистачило хоробрості запитати в неї, відколи вона була не лише з ним..
Віктор з Анею зустрічалися чотири роки. Він так хотів зробити її своєю дружиною, вже був готовий, знав, що вона давно хотіла цього. Він помічав, що відколи його дівчина влаштувалась на нову роботу, вони бачились не кожного дня, але списував це на нове місце, їй потрібно звикнути і т.д., видно, помилявся.
Останні два місяці Вітя теж був дуже зайнятий, йому дали вищу посаду на роботі. Приділяв Ані менше часу, інколи вони через це сварилися. Навіть пропустив модний показ в якому вона брала участь. Вона довго ображалась на нього за це.
Проте, він навіть подумати не міг, що це все може призвести до розставання.
Хотілося втекти від усього та усіх, поїхати кудись дуже далеко. Головний офіс його компанії знаходиться у Лондоні. Літаком це три або чотири годинки. Вирішено: рюкзак, паспорт і в аеропорт!
Пасажирів було небагато, літак спізнювався. Хоч людей мало, але одна парочка була дуже шумною. Постійно сварилися, доводили один одному щось, сперечалися. Це виглядало дуже кумедно. Думаю, не слід навіть говорити, що перемогла у цій війні дівчина. Як завжди.
Нарешті, оголосили посадку на літак, невеликий літак приватної авіакомпанії. Віктор одразу знайшов своє місце.
Дивлячись на кількість людей, він був впевнений, що поруч з ним ніхто не сяде. Вже навіть почав хилити голову ближче до вікна і згадувати, як часто вони з Анею раніше подорожували небом. На фестивалі, концерти, екскурсії на 2-3 дні, відпустки, гастротури. Літали в країни від 2 годин польоту, аж до 15, коли місяць жили в США. Згадував усі романтичні моменти, визнання в коханні, поцілунки. Це все було тяжче, ніж він думав.
— Привіт, ви не проти, якщо я тут сяду?
Віктор окинув дівчину здивованим поглядом, адже місць в салоні було на диво багато.
— Ви не проти поспілкуватись? Летіти довго, а мені так нудно, навіть навушників немає, — сказала дівчина.
— Якщо чесно, я не налаштований на розмови, вибачте.
Дівчина дістала з рюкзака тубус, почала відкривати його і витягувати звідти листки паперу та кольорові олівці.
— Тоді, я вам щось покажу.
Віктор час від часу слідкував за тим, що вона малює. Його це зацікавило, але він старався не видавати себе.
Пройшло двадцять хвилин, дівчина простягає йому листок.
— Тримайте, це Вам, — сказала вона.
Віктор зніяковів, це був він, дівчина намалювала його портрет, різноколірний, такий натуральний, ніби зараз почне рухатися.
Але очі, очі були дуже сумні.
— Як ви це зробили? Ви художниця?? Дуже дякую!
— Я люблю малювати портрети людей, часто роблю це в автобусах, метро чи поїздах, але ще не малювала в літаку. Ви зацікавили мене, адже у вас дуже сумні очі. Можливо ви будете дивитися на цей малюнок, згадувати цю свою подорож і вам буде веселіше, — відповіла дівчина Віктору.
— Я навіть не знаю, що відповісти, вибачте, що грубо відповів вам спочатку, настрій був не надто хороший. Але я не можу оговтатись, дякую вам дуже! Як вас звуть?
— Аліса, вас?
— Віктор, з якою метою летите в Лондон?
— Погуляти, відпочити, я дуже люблю це місто, воно дарує мені натхнення. Може на “ти”? А ти?
— Давай. Я хочу відірватися від всіх поганих думок та подій, а Лондон завжди мене заспокоював.
От так весь політ Віктор з Алісою розмовляли про можливе й неможливе. Вони встигли розповісти один одному все. Навіть виявилось, що Київський офіс Віті знаходиться за триста метрів від художньої студії та галереї в якій працює Аліса. Він колись пробував себе у мистецтві, а її батьки змушували вступити до університету на факультет комп’ютерних технологій. Вони вирішили що у них надто багато спільного і треба продовжити створювати хороші спогади.
Вони домовилися зустрітися в Лондоні на наступний день. Гуляли, веселилися, говорили. Віктор забув усі свої негаразди, вони були щасливі.
Зараз Вітя з Алісою одружені, в них росте прекрасна донька, вони люблять один одного.
І кожного року, в один і той же час, донечка їде на канікули до бабусі, а чудова пара спішить на літак у Лондон.
