Ми з Сашею були не рідні брати. Мій тато покинув нас багато років тому. Мама вийшла заміж вдруге. І так з’явився в мене брат. Стосунки у нас зразу не дуже складалися. Брата любили більше, він же менший. Та й мама не хотіла згадувати про мого батька, завжди обзивала його різними словами, ну і я часто попадав під гарячу руку. Я ж був від нього, це її й дратувало.
А менший синочок був улюбленим. Тому мені в цій сім’ї часто перепадало. Я мав постійно бавити молодшого брата, дивитися за ним. А якщо щось було не так, завжди був винний я, навіть якщо це зробив брат. Вітчим мене не любив найбільше. Часто бив, і декілька разів я навіть тікав з дому. Мама ніколи не заступалася за мене. Але в мене була бабуся. Єдина людина, якій я був потрібен. Тому тікав я часто до неї.
Вітчим був досить впливовою людиною. І йому дали підвищення на роботі, але потрібно було переїжджати в інше місто. Та мене в планах на переїзд не було. Я заважав своїй сім’ї, тому вони ви рішили лишити мене на бабусю, обіцявши що будуть часто приїжджати.
Це було для мене великою травмою, як для малої дитини. Я не розумів, як рідна мама може покинути свою дитину. Але пояснень мені ніхто не давав. Лише чути було як бабуся плаче по вечорах.
Так ми й жили з нею в селі. Я перейшов у сільську школу, знайшов друзів. Тут діти були простіші та привітніші. Я часто бабусі допомагав по дому та поратися в саду. Моя сім’я мене не те що не навідувала, вони навіть не телефонували ніколи. Раз на пів року, а то і на рік, це все. Навіть на день народження, коли я чекав що вони приїдуть, або хоча б подзвонять, їх не було. Я звик до думки що я їм не потрібен. Ріс я з бабусею. Закінчив школу, та вступив в коледж, потім університет. Я хотів вивчитися, і стати хорошим лікарем. Та бабуся почала часто хворіти, а потім її не стало.
Це був другий сильний удар. Але тепер, я міг покладатися лише на себе. Бабуся записала хату на мене, тому я мав хоч за що і де жити. З часом я продав хатину бабусі, і за ті гроші купив собі однокімнатну квартиру в місті, там де навчався. Я вчився дуже добре, тому після навчання мене зразу порекомендували на роботу в приватну клініку. Я познайомився з хорошою дівчиною, і ми одружилися за декілька місяців. З часом я відкрив свою клініку, купив хорошу машину, та поміняв квартиру на більшу.
Про сім’ю свою я і не згадував. Але тут з’явився мій брат, знайшов мої координати, та приїхав до мене на роботу. Заздрість його з’їдала, тому що він нічого не досягнув. Навіть навчання не закінчив. Він розказав що тато їх покинув, мама важко захворіла, і їй потрібна дорога операція, а грошей у них нема. Залишилася лише стара квартира. І то брат сказав що мені вона не дістанеться, і маму він не має за що лікувати, вона йому не потрібна.
Я сказав що мені його квартири не треба. А маму я забираю до себе і вилікую її.
Мама ще довго вибачалася переді мною. Але я і так її давно пробачив. Головне щоб вона була здорова. Надіюся тепер вона побачила, що ті на кого вона молилася, покинули її в найважчий момент життя.
