– Нащо вона тобі здалась?! – Говорила мама на кухні про мою дружину. – Вона ж навіть готувати не вміє!
Я налив собі борщу, який напередодні зварила Лариса, моя молода дружина, та потягнувся за сіллю.
– Я ж її не тільки за це люблю! – Відповів я мамі – Лариса – хороша людина, а варити їсти навчитись – це можна в будь-який момент.
– Та тільки не твоя жінка, – мама скривилась так, ніби ми говоримо не про її невістку, а про якогось її найлютішого ворога, – не думаю, що її можна навчити.
Тут у дверях кухні з’явилась Лариса.
– Про що говорите? – Весело зайшла моя дружина та почала робити собі чай.
– Так от твій борщик хвалимо. – Награно милим голосом почала щебетати мама.
– Справді? – Щиро зраділа Лариса.
– Аякже, моє сонечко, – до нещиро посміхнулась мама, а коли Лариса вийшла за двері продовжила, – розлучись з нею, поки не пізно. Я тобі кажу. Он сусідська Віра підросла. Чим тобі не наречена?! І красуня, й розумниця. А вчора заходжу, а вона вареники ліпить – всі гарненькі, як один. Такої тобі дружини треба.
Мама вийшла з кухні, а я почав задумуватись. А раптом, мама маж рацію? Я ніколи не приглядався до сусідської дівчини, адже вона завжди була малою. А зараз усвідомив, що Вірочці вже дев’ятнадцять. І вона справді красуня – лице, фігура, коса до поясу. Ще й мама її любить! Може і справді я зробив невдалий вибір, одружившись з Ларисою.
– Коханий, ходи спати, – Лариса знову заглянула на кухню, – я тебе вже зачекалась.
Дружина підійшла й обняла мене з усією ніжністю, на яку була здатна тільки вона.
«Який же я дурень! – Подумав я – Як я міг навіть думку допустити про те, щоб проміняти це диво на когось іншого. Як я міг дозволити мамі посіяти в моєму серці сумнів стосовно моєї коханої дружини?!»
Вже наступного дня я взявся шукати квартиру для оренди, аби триматись від гріха далі. Мама, звичайно, цій новині не дуже зраділа.
– Куди ви підете, синку? – Ледве не плакала вона – Такі гроші за орендовану квартиру віддавати?!
Мама прикрила двері в кімнату й пошепки продовжила:
– От у Віри квартира велика. Якби…
– Мамо! – Я не дав їй договорити та обірвав на півслові – Більше жодного слова про Віру! Крапка! В мене є дружина і я її кохаю, подобається це тобі чи ні!
Мама замовкла й більше не забороняла нам переїжджати.
Вже до кінця тижня ми знайшли хороший варіант і переїхали. На диво, коли ми почали жити двох, без моїх батьків, наші стосунки з Ларисою стали на порядок кращі. Вона навіть навчилась смачно готувати.
Пройшло ще два роки й в нас народився син. Мама дуже щаслива була, що в неї є онук і навіть невістку завдяки цьому полюбила.
– Я завжди говорила, що Ларисочка мені, як дочка, – говорила мама, обіймаючи мою дружину.
Зараз у нас троє дітей і ми щасливі. Мама більше не наговорює на мою дружину і навіть справді її любить. Й з онуками в неї стосунки прекрасні. А я живу і радію, що мені вистачило розуму не прислухатись до «слушної» маминої поради!
