Ми з чоловіком живемо разом уже двадцять п’ять років, працюємо на хлібобулочному заводі, тому добре знаємо ціну зароблених грошей. Ми завжди відкладали кошти, аби в разі чого мати певну суму, бо ж ніхто не знає, що може статися, чи хороше, чи погане, але треба бути готовими.
У нас є одна донька Люба, зараз їй двадцять чотири роки, ми її дуже сильно любимо, з самого дитинства ми намагалися дати їй все, що вона хоче, щоб вона пам’ятала дитячу пору, як найкращий вік, коли ні про що не потрібно думати, лише радіти життю. Проте, на жаль, аж нещодавно ми зрозуміли, що виросла наша донечка аж надто пещеною.
Річ у тім, що до своїх двадцяти вона не хотіла нічого робити взагалі, лише просила у нас кошти, а ми з чоловіком не могли їй відмовити, але переживали, чим вона далі буде займатися. Ось тепер, Люба вже три роки працює директором відомого на все місто ресторану. Ми дуже щасливі, що вона знайшла свою улюблену справу, проте ніяк не можемо пояснити їй, що не можна витрачати усі зароблені кошти, адже потрібно відкладати, іноді навіть економити.
Дочка цього не розуміє, навіть слухати нас не хоче. Їй дають зарплату за місяць, а вона відразу бере квитки на літак у якусь країну, неважливо, скільки вони коштують. Або купує собі нові айфони, або ж робить щось із зовнішністю. Рік тому у мого чоловіка була операція, не складна, але мені не вистачило коштів на реабілітацію для нього, адже тоді були скрутні часи. Я запитала у дочки, а вона відповіла, що взагалі нічого не має, адже зарплату потратила ще у перші два тижні місяця, а тепер живе на те, що залишилося.
Ну от і хто у цій ситуації має рацію? Ми з чоловіком, чи наша донька? Я розумію, що потрібно жити так, як хочеться, адже це молодість. Але ж і про майбутнє потрібно думати, хіба ні?
