Ми були одружені шість років, спочатку все було так чудово, ми називали себе найщасливішими. Але чого хочуть усі пари після декількох років, які приділили достатньо часу собі ? Звісно ж, діток.
Я завагітніла, ми були щасливі, адже так цього хотіли, ще й так швидко усе вийшло. Але от мій ще тоді чоловік, не повірите.. Закохався. Так-так, саме закохався, в іншу жінку.
Все було так швидко, я навіть не встигла зрозуміти, що трапилося, коли побачила у себе в руках документ про розірвання шлюбу.
Але що найгірше, ще до розлучення, ми дізналися, що в нас будуть близнята. Чоловік хотів поділити дітей після народження. Я була впевнена, що він навіть чути про них не захоче й буде щасливим з новою жінкою, але ні. Він навіть подав до суду, аби дізнатися, чи це можливо.
Я плакала, постійно. Не могла змиритися з тим, що діти народяться, а це будуть хлопчики, то їх буде двоє, а виховувати я буду лише одного.. Я запропонувала хоча б піти на компроміс, аби жили вони окремо, але бачилися, проте, чоловік відмовився, сказав що переїжджає в іншу країну..
Наші сини народилися у квітні, лікарі сказали, що вони здорові.
Виписували нас окремо, чоловіка з Сашею (так назвав він сина) на день раніше, ніж мене із Женею (так назвала я)..
Зараз вже пройшло десять років, мій син росте дуже активною дитиною, вчиться чудово. Не хоче мене слухати, але ж це нормально для хлопчиків його віку.
Проте, іноді ми разом відвідуємо психолога, адже у нього є велика проблема з поганими снами.. Як Женя каже :”Мені сниться, що мене двоє, у різних кошмарах”.. Казали ж лікарі, що близнята відчувають одне одного, але я не могла сказати йому правду…
Та нещодавно сталася жахлива подія, мені зателефонував колишній чоловік і сказав, що вони потрапили у автокатастрофу та його сину потрібне переливання крові. А група та резус-фактор у хлопчиків від мене.
Не роздумуючи, я взяла нам із сином квитки, а наступного дня вранці ми вже були в лікарні у Польщі, де лежить, як я уже пояснила Жені – його брат..
А далі.. А що далі? Коли Саша одужав, ми з чоловіком поговорили й дізналися, що проблеми у хлопців однакові, навіть сни їм, як виявилося, сняться схожі.
Нам потрібно було аж десять років, щоб зрозуміти, яку помилку ми зробили, коли розділили наших дітей, наче вони не люди, а якісь речі..
