Відрядження виявилося важким та насиченим. Замовники вимагали уважного підходу, вивчали кожну деталь, цікавились всіма процесами. Довелося багато розмовляти, переконувати, шукати компроміси та альтернативи. Проте проєкт був того вартий, партнерство та укладений контракт гарантували нашій компанії роботу на весь поточний рік, а також підняття на новий рівень у діловій сфері.
Тому в автобус я сів стомлений, але задоволений результатом. Дивлячись, як змінюється пейзаж за вікном та подумки вже, витрачаючи премію за вдалий проект, я незчувся як заснув. На автостанції швидко забрав свою валізу та поспішив додому до родини.
Вже біля під’їзду я зрозумів, що сонний забув сумку зі всіма важливими речами, телефоном, гаманцем, паспортом, ключами в автобусі. Але найважливішими з усього наразі були документи з проєктом та підписані угоди. Добре хоч вдома була дружина та відчинила мені двері. Я був дуже засмучений, вже подумки готувався до того скільки прийдеться оббігати інстанцій, аби поновити документи, не розумів, що буду казати керівництву.
Яким було моє здивування, коли наступного вечора у двері постукали. Чоловік на порозі тримав мою сумку. Я запросив його зайти, він виявився водієм автобуса, перевіряючи ввечері салон, знайшов мою сумку, з паспорта дізнався адресу та привіз мої речі. Я пояснив, що він став для мене справжнім рятівником.
Я запропонував В’ячеславу, так звали чоловіка, разом відсвяткувати укладання нової угоди, адже тепер його роль була не менш важлива. Згодом ми добре потоваришували, тепер часто на свята зустрічаємося сім’ями. В’ячеслав став хрещеним батьком моєї другої донечки.
Ось так відповідальність та бажання не залишатися осторонь, коли є можливість допомогти, стали початком справжньої чоловічої дружби. Після того випадку я розробив ще не один перспективний проєкт, а от речі більше не губив, бо наступного разу так може не пощастити.
