Запросила мене у гості моя двоюрідна сестра, яка сидить вдома на лікарняному після нелегкої операції. Так, поговорити, випити кави. Коли зайшла, побачила у коридорі багато кухонної техніки, яка захаращувала вільний прохід. Сестра помітила мій погляд і почала розказувати, що ці речі їм уже непотрібні, але й на смітник шкода викинути. Сусіди приходили, оглядали, хотіли забирати дещо, але категорично не хотілося віддавати частинами: або беруть усе, або нічого. Отак і ситуація склалася, що легко з технікою би розлучилися, а тепер і важко у коридорі її обійти. Ну і, звісно, сестра запропонувала взяти усе мені. Але і у мене місця мало та й непотрібно, бо кухня вдома нова. А от подрузі моїй, подумала, знадобиться. Перетелефонувала, організували перевезення. І сестра вдячна, що просторіше стало і подружка отримала бонус.
Наступного дня дзвонить мені сестра, запрошує знову на каву. Приходжу, бачу, що вона на кухні, займається домашньою випічкою, ще бігає в різні боки, інші страви готує. Шкода мені стало її, все-таки після операції. Ну я і відправила сестру у зал, щоби відпочивала, а сама від неї перейняла естафету. Довела випічку до готовності, зварила суп, прибрала немитий посуд. Ну, словом, як у себе вдома все зробила на чисто і пішла додому.
Вечором моя двоюрідна телефонує мені, починаємо говорити. І ніби про щось і ні про що. Думаю, хоче подякувати за допомогу, бо вдень я швидко втекла по своїх ще справах. Але відчуваю, що хоче мене щось запитати і не знає як, або неможе підібрати момент. Ну я тоді сама починаю:
-Щось сталося? – а вона мені:
– Чоловік вже другий день приходить злий із роботи і питає, коли та за техніку розрахуєшся.
Я затихла на секунд 5. В голові ж думки про те, що вона сама мені її зіпхала. А я своїй подружці. Бо ж задарма віддавали, щоб не викидати. Незручно мені стало. Питаю скільки вони за неї хотіли,а вона видала мені таку цифру, що можна було більшу половину нового купити за такі гроші. Я довго думала у яку ситуацію потрапила. Що мені тепер подружці казати? Чи мені платити за неї? Та навіть за перевезення назад треба платити, якби повернути оте все. Ну що ж, візьму перетелефоную сестрі і підрахую всі надані їй послуги за хатні роботи та й якось порахуємося.
А за всі роки скільки я їй взагалі своїх речей задарма повіддавала, і жодного разу навіть не думала про гроші. Взяла банківську карту свого чоловіка, перекинула їй. Реально за непотріб, який би ніхто за таку ціну не забрав. Більше туди ні ногою, та й номер телефону її заблокувала. А сестра є сестра, як професійна аферистка спрацювала.
