— Сину, я тобі кажу, бери дитину й переїжджай. Ти хочеш, щоб син жив у вічних скандалах якщо вона повернеться? Будь-яка няня, хоч і чужа людина, але краще ніж така рідна мама, — ось що сказали мої батьки.
…
Ми зі Світланою познайомилися чотири роки тому, потім два роки стосунків, ну і от уже два роки як ми одружені. Нашому сину рік.
З самого початку все було не ідеально, у нас різні характери, ми виросли в надто різних умовах, адже я ріс без батьків (вони завжди за кордоном, як і зараз), та привик все робити сам. А вона тільки й сподівалася постійно на батьківську допомогу.
Може ми б і не одружувалися так рано, але Свєта завагітніла, наплановано, тому виходу не було. Але чомусь думка про неочікувану появу дитини в моєму житті мене зовсім не збентежила, а навіть навпаки — я зрадів.
Не скажу, що жили ми душа в душу, але були нормальною середньостатистичною сім’єю. Народився у нас син, я навіть не думав, що буду настільки щасливий. Подарував дружині каблучку з діамантом, та до виписки з пологового встиг придбати нам квартиру, одразу з ремонтом та дитячою кімнатою. Такий от сюрприз хотів зробити.
Пройшов рік, наше життя почало наповнюватись негативом, сварками, мене це дуже дратувало.
Одного разу я прийшов додому, а Світлани не було, син дуже сильно плакав, а по квартирі були розкидані речі.
Я довго дзвонив їй, її батькам, подругам та знайомим, але ніхто нічого не знав, а сама вона виключила телефон. Я ходив по квартирі наче навіжений, уже думав дзвонити в поліцію, але неочікувано, біля нашого ліжка я знайшов записку. Там було написано :”Не шукай, не чекай і не дзвони, набридло, прощай”.
Сказати, що я був злий — нічого не сказати..
Добре, якщо вона хотіла розлучитися, то нехай, але навіщо покидати дитину? Ми б могли про все домовитись, все узгодити. Але ні, вона просто залишила записку й пішла. Звісно вона втекла з тим чуваком, з яким я застав її біля нашого дому тиждень тому..
За три дні я виставив квартиру на продаж, взяв усі речі, сина та ми переїхали в інший район міста. Проте, можливо це смішно, але новим жильцям я залишив конверта з листом, та попросив віддати жінці, якщо вона повернеться туди, й не буде знати де ми.
Так пройшло п’ять років, колишня дружина таки не повернулася, ніхто не знав де вона. Хоча, може її батьки просто не хотіли говорити..
Я вже давно не чекав її, ми з сином чудово жили удвох, хоча нам часто допомагала няня, яку малий вже інколи називав мамою.
А ще через деякий час, вона й справді стала моєму сину новою мамою, а мені коханою жінкою.
