Я завжди думав, що однолюб і коли зустрів свою майбутню дружину Ольгу, то зрозумів, ось воно, моє щастя. Наші почуття були взаємними, через рік ми одружилися, а потім все як у всіх, два сини і дочка. Загалом у миру і спокої ми прожили 23 роки. Старша дочка вже мала свою сім’ю, на навчанні познайомилася з іноземцем, він і забрав її до себе на батьківщину, зараз виховують маленького синочка, а я відповідно вже став молодим дідом. Дочка рідко приїздить, благо, що новітні технології дозволяють залишатися на зв’язку не зважаючи на відстань.
Середній син навчається у столиці, останній курс, він молодець, по закінчення університету йому пропонують роботу, тому додому він вже не повернеться, ба більше. Він і молодшого сина кличе до себе. Той якраз склав випускні іспити і готується подавати документи до вступу в університет.
І загалом все добре, але все стало так буденно, сім’я-робота, ми з дружиною змінилися, я все розумію, що вже не підлітки, але мені всього 44 роки, я не вважаю, що життя на цьому закінчується. Кожен живе в своєму світі, ми майже не спілкуємося, лише щодо дітей і нас повністю поглинув побут.
Знаєте в такі хвилини хочеться все покинути і почати все спочатку, а що, діти дорослі, самостійні, а ми вже давно не пара, просто сусіди по квартирі, мені здається, що і дружині потрібне перезавантаження.
Все частіше в мене з’являються думки про розлучення, тим більше, що роз’їхатися нам є куди, в дружини залишилася квартира від бабусі, яку ми зараз здаємо.
Якось ввечері я прийшов з роботи, готова вечеря, ми сіли їсти, але все мовчки, ніби зовсім чужі люди. Я вже хотів почати розмову про розлучення, але телефонний дзвінок зіпсував момент, це був молодший син, він поступив в університет, щасливий. А я почав думати, що ми лишаємося самі в цій квартирі, день у день, і все мовчки. Невимовний сум охопив мене, але після радісної новини сина починати говорити про р0злучення якось зовсім неправильно, тому вирішив відкласти цю розмову до кращого моменту.
Минуло два тижні, я повертався додому з роботи, було досить пізно, на вулиці зли8а і хоч я досвідчений водій, але цього вечора їхав з непритаманною мені обережністю, якесь дивне відчуття в мене було того дня і як виявилося неспроста. Останнє, що я пам’ятаю як машину щось зупиняє, нічого не розумію і наступний спогад – біла кімната, а біля мене на стільчику спить дружина.
Як виявилося, того вечора була не просто зли8а, а буре8ій і на мій автомобіль звалилося дерево. Я пробув в лікарні без свідомості 5 днів, зламана рука, заб0ї та си4ці, але тепер вже точно житиму.
Через два тижні мене нарешті виписали додому і весь цей час дружина була поруч, ніби моя тінь, вона відпустку на роботі і весь час була зі мною і справа не втому, що вона допомагала мені все робити, в тому числі і їсти, ні вона знову стала близькою, ми говорили цілими вечорами і ночами, як колись, коли нам було по 18 років. Старі почуття ніби відновилися з попелу і нехай причина була не дуже позитивною, але ця аварія нас знову зблизила і лише сама думка, що я міг втратити своє кохання приводила мене в жах.
Я повністю відновився і ми знову були щасливі, плануємо відпочинок на море, лише удвох, як колись.
