У нас із чоловіком прекрасна сім’я, ми разом вже шість щасливих років. Коли я зустріла свого Назара, мені було вже 27. Наше кохання не було шаленим та з першого погляду, воно виникло з дружби, взаємоповаги, підтримки та розуміння.
У мене не проста історія, але чоловік полюбив мене та прийняв такою, як я є, за що йому безмежно вдячна. У юності я зустріла своє перше кохання, ось воно було шалене. Ми не могли бути один без одного і години, якщо не бачились, то постійно переписувались у месенджері чи щось обговорювали у телефоні. Я вважала, що разом ми будемо завжди. Батьки мої були проти наших стосунків, хлопець здавався їм несерйозним та безвідповідальним. Зовсім скоро слова їхні підтвердилися.
Я завагітніла, та коханий мій такій новині зовсім не зрадів. А потім почав ще й мене ображати, перестав зі мною спілкуватися. Закінчилося все тим, що зі мною зустрілася його мама, дала грошей на аб0рт та номер телефону лікаря, попередила, щоб я більше її сина не турбувала. Я була молода, батькам розповісти побоялася, не бачачи іншого виходу, зателефонувала та записалася на прийом до лікаря. Не знаю, чим керувалася, страхом перед батьками, осудом суспільства, відчуттям несправедливості, образою за вчинок коханого, не бажанням залишитися мамою-одиначкою та самій нести відповідальність. Лікар завірив мене, що все буде добре, намагався навіть мене заспокоїти, підбадьорити. Не хочу нічого описувати, просто скажу, що дітей я більше мати не зможу ніколи.
Після того випадку я почала постійно зустрічатися з хлопцями. Жодні стосунки не тривали більше ніж місяць, були такі, що закінчувалися через тиждень, я просто йшла нічого не пояснюючи. З Назаром ми колеги. Спілкувалися спочатку лише по роботі, потім поступово з’явились інші теми, ми почали ходити разом на каву, на прогулянки, ділитись особистим.
Назар розповів, що розлучений, у нього є донька Ліза. З дружиною розійшлися спокійно, без взаємних образ та звинувачень, зараз спілкуються лише з приводу доньки. Ліза часто проводить із батьком вихідні, приїздить на канікули, у них теплі стосунки. Мабуть, відчувши впевненість, врівноваженість Назара я наважилась йому розповісти свою історію. Ми одружилися через рік. З Лізою потоваришували майже одразу.
Недавно ми з чоловіком придбали більшу квартиру у кращому районі міста та переїхали. Ось тут доля і нагадала мені про себе. Вже через тиждень після переїзду я зустріла у дворі свого першого хлопця. Він саме допомагав вийти з машини вагітній дружині та донечці. Виявилось, що вони мешкають у сусідньому під’їзді. Він теж мене помітив. Не знаю, як я не знепритомніла, ноги самі понесли мене додому. Я проплакала весь вечір.
Назару я так і не наважилась розповісти про свою зустріч. Він так багато працював, аби ми змогли придбати нове житло. Але я не впевнена, що зможу тут жити, майже кожен день зустрічаючись зі своїм болем. Я зовсім заплуталась та не знаю, що мені робити, яке рішення прийняти.
