З самого початку наших стосунків у нас з Олею було повне взаєморозуміння. Вона подобалась мені, як духовно, адже ми однаково дивились на різні речі, так і фізично – струнка висока блондинка з пишними губами та осиною талією. Оля багато уваги приділяла своїй зовнішності. Завжди з макіяжем, гарно одягнута. Моя дівчина ретельно стежила за своїм харчуванням, ніколи не їла пізніше шостої вечора та відмовляла собі в солодощах. Також ледве не щодня Оля відвідувала спортзал та ходила на плавання. Я постійно захоплювався її силою волі.
От перед весіллям я вирішив поїхати заробити грошей за кордон. Словом, мене не було три місяці. Поки я був у Європі, ми з Олею, в основному, переписувались, адже розмовляти я не завжди мав можливість.
І тут, значить, повертаюсь я в Україну. І зустрічає мене в аеропорту дівчина обличчям дуже схожа на мою Олю. От тільки… вдвічі ширша.
– Що з тобою? – Питаю я у нареченої.
– А що зі мною? – Відповідає Оля, ніби не розуміє, про що я.
– Ти… Стала більшою.
Оля тільки сміється.
– А що? Мені зараз в залі займатись нема чого. Ти ж мене і так любиш. Правда?
– Правда. – Відповідаю я. – Але я не розумію, як ти могла так різко набрати вагу.
– Просто перестала її контролювати. – Оля знову засміялась, ніби все це було веселим жартом. – От тістечка собі купую, плавати перестала, адже сенсу в цьому немає – я майже заміжня жінка.
Я обняв наречену, але на серці мені було якось невесело. Ні, я любив і люблю Олю. Просто… Вона дуже змінилась. І якби її зміна зовнішності залежала від народження дитини чи хвороби, то я б це зрозумів і прийняв. Але тут… Вона просто вирішила перестати займатись собою, адже не бачить в цьому сенсу.
Як мені поговорити з нареченою про те, що, не зважаючи на мою любов, мені б хотілось бачити поряд гарну доглянуту жінку? Чи краще залишити все як є? Що порадите?
