Інколи ми не віримо, що мрії можуть збуватися, але я на власному прикладі переконалася, що все можливо, просто потрібно трошки почекати.
Мене звати Надя і моє життя не завжди було таким радісним і безхмарним. Мене виховала мама, тато дуже рано помеr, мені було всього шість років, я майже не пам’ятаю його. Ми були вдвох у нашому маленькому жіночому царстві, інколи було дуже важко, але ми були разом.
Я завжди хотіла мати свою сім’ю, коли мама, тато, діти. В шістнадцять років я познайомилася з Максимом, це було моє перше кохання, він був старшим на 5 років. Такий уважний і турботливий, дарував квіти, я одразу покорилася йому і вже будувала плани про майбутнє весілля, які в нас будуть діти, подумки обирала імена для наших дітей. І насправді імена було для кого обирати, тому що через декілька місяців я дізналася, що вагітна, мені навіть 17 років ще не було, закінчувала школу, обирала університет для вступу і тут така новина. Але це ж те, що я хотіла, мати свою сім’ю, нічого, що так рано, я ж не сама, біля мене є Максим. Але це я так думала.
Вечері ми зустрілися з Максимом і я вирішила йому все розповісти:
-Максим, я маю дещо тобі розповісти.
-Надя, ти мене інтригуєш, я уважно слухаю.
-Я вагітна!
І ось далі я не очікувала такого розвитку подій. Максим не те, що був здивований, ні, він холодно поглянув на мене і запитав:
-І що ти плануєш робити?
-Як що, я буду народжувати, і ми будемо разом виховувати нашу дитинку.
-Ні-ні, зачекай, твої плани – не мої плани, і з чого ти взагалі взяла, що це моя дитина, звідки я знаю, з ким ти там гуляєш по вечорах.
На цьому розмову можна було завершувати, я розвернулася і пішла, не плакала, не кричала, просто намагалася зрозуміти, що робити далі і як про це сказати мамі.
Затягувати не було сенсу, того ж вечора я все розповіла мамі, розмова була не з легких, але рішення однозначне – народжувати!
Спочатку я чекала, що Максим просто злякався і скоро зателефонує мені або прийде з букетом квітів просити пробачення, але вже через тиждень я дізналася від спільних знайомих, що Максим взагалі переїхав в інше місто. Ось так. Розчарування в моє життя прийшло дуже швидко.
Я закінчила школу, але зрозуміло, що ні про який університет мови вже не було, були речі важливіші.
Одного разу, коли я поверталася після чергового візиту від лікаря, неочікувано швидко змінилася погода, розпочався дощ, я була легко одягнена, без зонтика і тут біля мене зупинився автомобіль, водій запропонував підвезти мене додому, я сумнівалася, але гроза наростала і я не мала іншого виходу, як прийняти пропозицію незнайомця, світ не без добрих людей, чоловік підвіз мене до самого будинку, цілу дорогу ми говорили про життя, ділилися своїм життям. Насправді я дуже давно так душевно, ні з ким не говорила.
І ось зранку трапилося те, чого я взагалі не очікувала, на порозі мого будинку лежав величезний букет квітів із запискою від вчорашнього незнайомця, там було запрошення на побачення, вже сьогодні ввечері. Я не вірила своїм очам.
Це була найприємніша подія за останній час і я вирішила, що не має сенсу відмовлятися.
Ми зустрілися, довго стояли мовчки, немов не могли зробити перший крок і нарешті він подав мені руку і запросив до машини. Цей вечір був неймовірний. Ми говорили, сміялися, я геть забула про свої проблеми. Він сказав, що закохався в мене з першого погляду, коли побачив тоді на вулиці і його взагалі не хвилює, що я вагітна, не буває чужих дітей.
Це була казка, квіти, подарунки. Через два тижні він забрав мене жити до себе. Такої турботи я не відчувала ніколи й, здається, вперше у своєму житті я була щасливою.
Я народила дівчинку, в неї була мама і тато. І це було найбільше щастя для мене.
Зараз я щаслива мама трьох дітей, яка колись наважилася познайомитися на вулиці й це змінило все моє життя. Ми щасливо живемо вже п’ятнадцять років! Вірте в чудеса, вони трапляються.
