Після важкого робочого дня Соломія мріяла лише про одне: повечеряти з чоловіком, прийняти гарячу ванну та заснути. День був виснажливим — суцільні звіти, дзвінки, метушня. Вона припаркувалася у дворі, автоматично натиснувши на брелок сигналізації, і поспішила до під’їзду. Вже простягала руку до сумки за ключами, коли ззаду почулись нерішучі кроки. Обернувшись, побачила худу дівчину років вісімнадцяти. На руках у неї був завинутий у пелюску немовля.
— Перепрошую, ви… ви Соломія? Дружина Дмитра? — тихим, тремтячим голосом запитала незнайомка.
— Так, — насторожено відповіла Соломія. — Щось трапилося?
— Мене звуть Оксана… Пробачте, що просто так… Але… це син Дмитра. Його звуть Ярик. Я не знаю, що робити… Я була кур’єром, того дня привезла вашому чоловікові посилку. Тоді… тоді мене кинув хлопець, я була в жахливому стані, ридала прямо на роботі. Ваш чоловік намагався мене втішити…
— Дуже вже, бачу, «втішив», — гірко кинула Соломія. — І що тепер ви від мене хочете?
— Я… мені нікуди йти. Немає житла, немає допомоги. Я більше не витягую. Будь ласка, забирайте його. Він — його син…
— Оце вже ні, дівчино! Народила — то й виховуй! До чого тут я? — спалахнула Соломія і, різко обернувшись, пішла до під’їзду.
Але всередині кипіло. Як би вона не намагалася виглядати байдужою, думка про те, що чоловік зрадив, що в нього, можливо, є дитина, не давала спокою. Коли ввечері Дмитро повернувся додому, вона зустріла його прямим запитанням:
— Ти спав із Оксаною?
Він опустив очі, не виправдовувався, не брехав. Тільки тихо сказав:
— Так… Це було один раз… я тоді почувався спустошеним… Я мільйон разів про це шкодував…
Не встигли вони досперечатися, як почувся дзвінок у двері. Дмитро відчинив — і повернувся з немовлям на руках. Зверху на ковдрці лежала записка: «Його звуть Ярик. Будь ласка, подбайте про нього…»
Він стояв розгублений, ніби хтось вибив у нього землю з-під ніг. Соломія взяла малюка на руки, подивилася у його крихітне, перелякане личко — і сказала чоловікові:
— Біжи в аптеку. Купи все — пляшечки, підгузки, суміші. Швидко.
Так Ярик залишився у них. Минали дні, за ними — тижні. Дмитро виявився не готовим до батьківства, особливо через сумніви. Його батьки відмовилися визнавати онука, називаючи Оксану не інакше як «вуличною дівкою». Під тиском родини він наполіг на тесті ДНК. Результат шокував: Дмитро — не батько дитини.
Він прийшов додому і одразу заявив:
— Ми повинні віддати його в дитбудинок. Він мені ніхто.
Але Соломія вже прийняла рішення:
— Він — мій. Хочеш — живи з нами, хочеш — йди. Але я його не віддам. Бог не дав нам своїх дітей, отже, послав цього — не дарма.
Дмитро пішов. Подав на розлучення. Соломія залишилася сама, але не зламалася. З Яриком їй допомагала няня, у важкі дні — сусіди. Вона справлялася. Та одного разу дитині стало погано — температура за сорок, судоми… Її світ розсипався в одну мить. Терміново викликали швидку, діагноз — пневмонія, термінова госпіталізація. Кілька днів у лікарні, капельниці, безсонні ночі.
Там, у лікарняних стінах, поруч опинився лікар — молодий, уважний, спокійний. Його звали Олег. Він піклувався про Ярика і, здавалося, почав проявляти симпатію до Соломії. Одного разу він розповів про Оксану — мовляв, була тут, цікавилася долею малечі.
Соломія попросила:
— Якщо вона ще з’явиться, приведи її до мене. Я хочу з нею поговорити.
За кілька днів Оксана прийшла. Розмова була довгою і щирою. Вона розповіла, що врешті з’ясувала — дитина не від Дмитра. А від того самого хлопця, який її кинув. Коли зрозуміла — було пізно. Вона була у відчаї, не знала, як жити, куди йти. Дмитро виявився єдиним, хто колись її вислухав, не засуджував… Вона помилилася, зробила дурницю…
Соломія не кричала, не докоряла. Вона просто слухала. І раптом зрозуміла, що не може злитися. Колись у молодості вона сама зробила аборт. І, можливо, тепер Всесвіт повернув їй шанс — шанс врятувати чиєсь життя.
— Переїжджай до мене, — тихо сказала вона. — Почни все з нуля. Вчися. Ми впораємося.
Оксана розплакалася. Потім вступила до інституту, незабаром зустріла порядного чоловіка, вийшла заміж. Переїхала до нього разом із Яриком. А Соломія… Соломія теж знайшла щастя. Олег не пішов. Зробив пропозицію. Тепер вони разом чекають дитину.
Дмитро намагався повернутися. Його друга сім’я розпалася. Але було вже пізно.
Іноді добрі справи повертаються не відразу. Але повертаються. Головне — вміти пробачити. І почути серце.
