«Коли в нашому житті з’явився усиновлений хлопчик, все пішло шкереберть — я не була готова до такого випробування»
З того дня, як у нас з’явився прийомний син, наше життя перевернулося з ніг на голову, і, на жаль, не на краще.
Марія та її чоловік Богдан виховували восьмирічну доньку Олену. Хоча їхня родина здавалася повною, подружжя відчувало, що зможе подарити любов ще одній дитині. Вони вирішили усиновити хлопчика з дитячого будинку, незважаючи на попередження рідних.
— Батьки не підтримали нашу ідею, — зітхає Марія. — Мама казала: «Навіщо вам чужа дитина? Хто знає, які в нього гени чи хвороби?» Але ми з Богданом були впевнені в своєму виборі.
Після довгих процедур у їхній родині опинився п’ятирічний Миколка. Хлопчик був тихим і сором’язливим, але вони вірили, що зможуть його розкрити.
Спочатку Марія й Богдан виховали Миколу як рідного, не розкриваючи йому правди. Сподівалися, що він забуде минуле й почуватиметься частиною родини.
Але через кілька місяців почалися дивні речі. Одного разу Марія знайшла улюблену ляльку Олени зірізану ножицями.
— Серце впало, — згадує жінка. — Микола стояв поруч і мовчав. Я запитала, навіщо він це зробив, а він лише знизав плечима.
Марія пішла до дитячого психолога. Фахівець пояснив, що така поведінка може бути наслідком травм з дитбудинку, і порадив бути терплячими.
Вони намагалися, але ставало лише гірше. У садочку Микола почав розповідати, що його не годують і б’ють. Незабаром до них завітали працівники соцслужби.
— Це було принизливо, — каже Марія. — Ми давали дітям усе найкраще, а нас звинувачують у знущаннях.
Перевірка не виявила порушень, але відносини дали тріщину. Богдан почав наполягати на поверненні хлопчика.
— Я більше не витримаю, — говорив він. — Він руйнує нашу родину. Олена його боїться, а я почуваюся безсилим.
Марія розривалася між чоловіком і почуттям провини перед Миколою. Але становище погіршувалося — хлопчик став агресивним, погрожував їм і сестрі.
Зрештою Богдан подав на розлучення. Поставив умову: або Микола повертається в дитбудинк, або вони розходяться.
— Це був найважчий мій вибір, — визнає Марія. — Я любила чоловіка, але не могла зрадити дитину.
Після розлучення Марія залишилася з двома дітьми. Вона намагалася бути поруч із Оленою й Миколою, але не витримала — нервово зривалася.
— Зрозуміла, що так продовжувати не можна. Я не могла дати Миколі те, що йому потрібно.
З болем у серці вона повернула хлопчика до дитбудинку. Це було боляче, але — на її думку — найкращий вихід.
— Сподіваюся, він знайде родину, яка його розумітиме, — говорить Марія через сльози.
Тепер вона зосередилася на Олені та відновленні власного спокою. Життя — не казка, іноді добрими намірами вимощена дорога веде у безвихідь.
