В моїй родині завжди панував культ синів. Ми живемо в Україні, і чомусь дівчат у нас цінували менше. Мене виховували в цьому дусі. У мене є молодші брат і сестра, і я помічала, як по-різному до нас ставилися.
Коли народилася моя сестра, батько був дуже незадоволений. Хоча на УЗІ казали, що буде дівчинка, він до останнього сподівався на помилку лікарів і тільки в пологовому будинку переконався, що у нього знову дочка. Але коли мама завагітніла братом, батько змінився. Родичі вітали батьків з особливою щирістю. Усі раділи.
“Дівчина — це дівчина. Вийде заміж і піде. А син — продовження роду!” — твердив батько.
Виховання теж сильно відрізнялося. Братові не доручали домашніх обов’язків, не лаяли за погані оцінки чи витівки. Не можу сказати, що до нас із сестрою ставилися погано, але різниця була очевидна. Брата буквально носили на руках.
Я вирішила для себе, що в усіх сім’ях віддають перевагу народженню хлопчиків. З таким переконанням я вийшла заміж. Ми з чоловіком жили душа в душу, довіряли одне одному. Коли він сказав, що хоче сина, я не здивувалася — для мене це було природно. Після звістки про вагітність я мріяла про сина. Проте лікар на УЗІ радісно повідомив, що у нас буде дівчинка. У мене все всередині опустилося. Як сказати чоловікові? Я думала, що він влаштує скандал, збереже речі й піде.
Не розумію, чому моя уява малювала такі картини, адже мої батьки не розійшлися після мого чи сестриного народження. Але я засмутилася. Після сильних переживань мене поклали в лікарню з ризиком втрати дитини. Чоловіка тоді не було в місті, але він одразу примчав до мене.
Він ще не знав результатів УЗІ, а я не розуміла, як йому сказати, адже він мріяв про сина. Чоловік не питав про стать дитини, переживав за мене, цікавився здоров’ям, обіцяв привезти щось смачне, просив не хвилюватися.
Після його відходу я довго плакала. Прийшла медсестра, щоб мене заспокоїти. Я поділилася з нею переживаннями. Не знаю, як вона мене зрозуміла крізь ридання. Вона сказала, що я маю думати про дитину, а не про чоловіка.
“Ти знаєш, скільки чоловіків у світі? Знайдеш іншого! Головне — виносити доньку, їй шкодить, коли ти нервуєш. І дитина таким народиться!” — говорила медсестра.
Вранці вона зустріла мого чоловіка й взялася його лаяти. Вона не знала, що він не в курсі статі дитини. Чоловік зайшов у палату з розбігленими очима йВін здивовано спитав, звідки я вигадала такі дурниці, а потім обняв мене й сказав, що кохатиме нашу доньку більше за все на світі, адже вона — його маленьке щастя.
