Наш шлюб з Ігорем тривав шість років, і від самого початку ми жили у моїй хаті. Кілька років тому я успадкувала від бабусі однокімнатну квартиру в Києві, за що була їй безмежно вдячна. З часом ми з чоловіком купили більше помешкання, і тоді його батьки, що мешкали у селі та не мали грошей на переїзд, попросили дозволу оселитися в моїй старій квартирі. Я зжалилася над ними і погодилась, адже вони завжди добре до мене ставилися.
Нещодавно я дізналася, що Ігор усі ці роки зраджував мені. Він уміло приховував свої авантюри, і я ні про що не здогадувалася. Найбільше мене турбувало питання: що робити з його батьками? Вони жили в моїй квартирі кілька років, оплачуючи лише комунальні послуги. Я хотіла отримувати додатковий дохід від оренди, а свекор зі свекрухою не могли собі дозволити київські ціни на житло. Їм довелося б або повертатися до свого села, де в них була власна хата, або шукати підробіток, щоб знімати квартиру.
Свекорі знали про зраду сина, але жодним словом мене не підтримали. Звісно, вони не відповідають за вчинки дорослого сина, але якщо почуття Ігоря до мене згасли, чому він не сказав про це раніше, перш ніж шукати інших? У підсумку я вирішила помститися Ігореві, попросивши його батьків виїхати. Я пояснила, що більше не можу дозволити їм жити в моїй квартирі безплатно. Це, звичайно, засмутило їх, але в мене не було іншого вибору.
Я сподівалася, що виселення батьків змусить Ігоря усвідомити серйозність ситуації. Свекорі були вражені й розповіли, що продали свою хату в селі, щоб спробувати влаштуватися у місті, а тепер залишилися без даху над головою. Але мене це мало хвилювало, адже вони могли звернутися по допомогу до нової коханки Ігоря. Тепер я шукаю орендарів, щоб отримувати додаткові гроші.
Думки друзів розділилися: одні вважали мій вчинок справедливим, інші гадали, що я мала пожаліти літніх людей і дати їм час на пошуки житла. Але я вирішила, що більше нікому не дозволю користуватися моєю добротою. Свекорі прожили у мене чотири роки, і я не взяла з них жодної гривні, окрім оплати комунальних.
Мене вражає, як Ігор міг так вчинити, коли у нашому шлюбі все було добре, і ми не сварилися. Можливо, я йому просто набридла, і він шукав розваг на стороні. Мені обридло, що він не цінував моєї підтримки, турботи про домівку й смачних вечерь. Я впустила його та його батьків у свою оселю, а натомість отримала зраду.
Я повідомила Ігореві про намір розлучитися. Він намагався вибачитися, благав пробачити, але я твердо вирішила: зраду не пробачу. Якщо він зрадив мені раз, зрадить і вдруге. Я попросила його негайно виїхати, а свекрам дала час на пошуки нового житла, адже скоро у квартиру мали заселитися орендарі. Нехай вони дякують за це своєму синові.
Іноді я відчуваю себе жорстокою, але розумію, що не можна дозволяти іншим використовувати мою доброту. Люди вчинили зі мною несправедливо й заслужили таку реакцію. У цьому світі ніщо не лишається без кари.
