Живучи у тещи, я не можу вимагати багато, але хіба вона не могла б поступитися нам більшою кімнатою?
Як і багато молодих пар, після весілля ми зіткнулися з питанням житла. Спочатку орендували квартиру, але за півроку зрозуміли, що це надто дорого, тому попросилися пожити у батьків дружини.
У них двокімнатна квартира: одна кімната — десять квадратів, друга — дев’ятнадцять. Нам відвели меншу, у якій виріс мій тесть. Спочатку нас це влаштовувало: місце для сну є, і добре.
Але половина шафи в нашій кімнаті була забита речами тещі. Вона часто заходила за ними або рано вранці, або пізно ввечері, що було дуже незручно.
Коли я дізнався про вагітність дружини, задумався: у нашій кімнаті ледь поміститься дитяче ліжко, не кажучи вже про столик для пеленання чи інші необхідні речі.
Попросив дружину поговорити з батьками про можливість обміну кімнатами, але вона сумнівалася:
— Вони не погодяться. Ми й так повинні бути вдячні, що нас прихистили.
Тоді я сам вирішив поговорити з тещею. На жаль, вона сприйняла мою прохання без радості. Її головний аргумент:
— А де ми прийматимемо гостей?
Гості у них бували рідко, але для неї це було важливо. Тесть додав:
— Мені ж виходити на балкон покурити. Хіба я щоразу через вашу кімнату буду йти?
Щоб остаточно закрити тему, вони зробили у своїй кімнаті ремонт і купили нові меблі, ніби кажучи: «Обміну не буде».
Ми опинилися у глухому куті: ані зняти житло, ані взяти іпотеку зараз не можемо. Я пояснював тещі, що це тимчасово, доки не зберемо на свою оселю, але вона була непохитна.
Тепер її слова про те, як вони чекають онука, здаються мені порожніми. Якби вони дійсно турбувалися про майбутнього онука, могли б піти нам назустріч і помінятися кімнатами, а не обмежуватися лише балачками…
