Наша родина завжди ледве зводила кінці з кінцями. Я добре пам’ятаю, як мама раділа, коли знайомі приносили дитячі речі. Спочатку їх носила я, а потім — моя молодша сестра, Тетянка. Нові шмотки були рідкістю, і кожна така обновка ставала для нас справжнім святом. Мама тримала невеличкий кіоск на базарі, що приносив скромний заробіток, і їй постійно доводилося мати справу з різними перевірками — від санстанції до податкової.
Окрім офіційних ревізорів, по ринку ходили й «незалежні експерти», які вимагали «данину» за «спокій». З ними допомагав розбиратися тато — і фігурально, і буквально. Він служив у поліції і вмів поставити на місце місцевих хапуг, проводячи з ними «профілактичні» бесіди. Його намагалися підкупити, але він не піддавався, на відміну від деяких колег, які перетворилися на «золотопогонників».
Батькова зарплата не надто наповнювала сімейний бюджет. До того ж, графік у нього був ненормованим: міг зірватися посеред ночі на виклик або приходив додому пізно, втомлений і мовчазний.
Ми з Тетянкою росли самостійними. Я, як старша, рано навчилася готувати, вести господарство і доглядати за сестрою, щоб полегшити мамі життя після важких днів на базарі.
Пам’ятаю той вечір, коли мама під вечерєю оголосила несподіванку:
— Сьогодні гарно поторгувала, трохи відклала. Готуйтеся, доньки, їдемо на море, відпочинемо тижнівку! Сашку, постарайся вибити собі відпустку хоча б на ці дні!
Тато здивовано підняв брови:
— Начальство не в захваті буде, доведеться викручуватися…
Тоді я не розуміла, що таке «викручуватися», але слово здалося мені таємничим і важливим.
Все вийшло. Ми всією родиною поїхали до Одеси. Це було справжнє щастя: ні тато, ні мама нікуди не поспішали, ми цілими днями грілися на пляжі, купалися, гуляли в парку. З Тетянкою ми об’їдалися морозивом, а батьки, дивлячись на нас, сміялися й казали, що ми — солодійки. Повернувшись додому в гарному настрої, ми поступово звикли до звичного ритму. Але через місяць батьки почали сваритися.
Сварилися вони кожен день. Тато кричав, що мама робить помилку, якщо збирається втілити задумане. Мама заперечувала, але не погоджувалася з батьком, який наполягав «вирішити питання» у лікарні. Спочатку я не розуміла, про що йдеться, але, підслуховуючи їхні розмови вночі, зрозуміла: мама вагітна. Батько не хотів третього малюка і наполіг на аборті, уникаючи цього слова, але суть була ясна.
Мама ходила сумна, часто плакала. Роботу на базарі кидати було неможливо, тому вона продовжувала працювати.
Незабаром до нас почала часто приходити бабуся, татова мати. Вона теж переконувала маму «одуматися» і позбутися дитини. Після її візитів мама особливо засмучувалася. Одного разу я підійшла до неї, обняла і сказала, що все знаю і дуже хочу братика або сестричку. Пообіцяла допомагати і не просити нічого нового. Тетянка підтримала. Мама обняла нас і заплакала, але тепер це були сльози полегшення:
— Мої хороші, що б я без вас робила?
З того дня мама стала впевненішою. Тато, бачачи, що час іде, а вона не збирається нічого робити, часто лаявся і почав приходити додому п’яний.
У такі дні мама ночувала в нашій кімнаті: з Тетянкою на моєму ліжку, а я перелазила до неї.
Настав день, коли маму забрали до пологового. Тато був на роботі. Коли її везли, вона потріпала нас по голівках:
— Ну, дівчата, поїхала за вашим братиком!
Через кілька годин прийшов тато. Дізнавшись, що мама в лікарні, він викликав таксі і поїхав до неї. Повернувся під ранок, втомлений, але з усмішкою:
— Доньки, у нас син! За кілька днів мама з Олесем будуть вдома!
Ми з Тетянкою закричали «ура!», радіючи і братику, і тому, що тато так змінився. Олесь справді примирив батьків, і навіть бабуся відлила. Ми всією родиною забрали малюка з пологового, і було видно, що він став нашим справжнім щастям.
