Як одне коротке повернення змінило моє життя
Оксана давно не була в селі, де минуло її дитинство. Але цього разу щось в серці затomesло — вона взяла відпустку, зібрала речі й сіла у вечірній потяг. Їхати довелося всю ніч, а зранку — пішки стежиною вздовж річки, яку пам’ятала ще з малих років. Її метою було одне — прибрати на могилі матері. Та вона ще не знала, що ця подорож стане для неї поворотним моментом.
Сільський цвинтар зустрів її тишею й буйним бур’яном. Все заросло так, наче сюди роками ніхто не заходив. Могилка матері… затягнута травою по пояс, хрест нахилився, а на пагорбі — мамині улюблені квіти проросли самі собою. Ніби знак, ніби нагадування, ніби мамина тінь, яка досі чекає…
Сльози самі котилися по щоках Оксани. Вона згадувала, як колись вони з мамою ходили на річку, як та мріяла, щоб її донька жила краще. І справді — Оксана вийшла заміж за містянина, поїхала, жила «по-людськи». А в село лише передавала гроші старенькій жінці біля церкви, аби та наглядала за могилою. Тепер же виявилося, що тієї бабусі вже давно немає…
— А ти чия ж будеш, доню? — тихий голос вирвав її з задуми.
Оксана обернулася. Перед нею стояла худа старенька в хустці. Незнайоме обличчя, але слова — до болю знайомі.
— Я донька Ганни Миколаївни… Оксана.
— Ох, Ксеню! Та ж я тебе не впізнала! Ми ж сусіди були, я Катерина Петрівна, баба Катя! — очі старенької засяяли теплом. — А я от по трохи приходжу, траву вириваю, квіточки саджаю. Сил уже не вистачає, але дивлюся — ніхто не приїздить. А тут бачу — ти, все прибрано, чисто…
— Я ще й на сусідній могилі навела порядок. Це моя перша вчителька, Марія Степанівна. Не могла просто пройти повз.
— Ото ж добре. Добра справа, зроблена від серця — душу зцілює… — тихо відповіла баба Катя й поволі пішла собі.
Того дня Оксана повернулася до міста, але вже іншою. Вона вперше за довгий час відчула спокій. Наче омилася криницевою водою. І вирішила — треба повернутися. З чоловіком. Подивитися на рідну хату, зробити ремонт. А Мирон, її чоловік, давно мріяв побути в селі, хоч раніше вона навіть не хотіла слухати про це.
Сільська хата, хоч і стара, але рідна. Дах тече, підлога хитається, вікна потемніли. Але за ліТа за літо вони з Мироном так її відновили, що вона засяяла, як нова.
