І в радості, і в горі
— Олежу, подивись, яку сукню купила! Подобається?
Олег підняв очі й усміхнувся.
— Ну-ну, покрутись! Дуже гарна. Тобі неймовірно пасує! — ніжно промовив чоловік.
— І мені сподобалась… Я весь магазин оббігала, думала, піду без покупки! А в останню мить побачила цю сукню! Я в неї закохалась! Влітку на день народження Оленки в ній піду.
— Ні, у ній не ходи, — надавши обличчю серйозного виразу, сказав Олег.
— Чому? — засмучено запитала Наталка.
— Бо тоді ти будеш гарнішою за іменинницю. А так не можна.
Наталка засміялась, а Олег подумав, який у його дружини чудовий сміх.
— Та годі тобі!
Жінка підійшла до дзеркала, ще раз милуючись обновкою. Блакитна сукня справді їй пасувала, на її тлі сірі очі Наталки здавались яскраво-блакитними.
Олег теж милувався дружиною й відчував, як на душі стає важко. Він досі їй не розповів… Не знав, як це зробити. Сподівався, що все налагодиться…
— А ми коли у відпустку збирались? — глянувши через дзеркало на чоловіка, запитала Наталка.
— У вересні… — охриплим від хвилювання голосом відповів він.
— У вересні… Треба буде до того часу купальники подивитись. А то в мене лише два. Мало буде.
Олег заплющив очі. Ні, більше не можна ховати правду. Він хотів її захистити, але розумів, що не вийде. Треба буде сказати.
— Наталко, сідай, будь ласка, — промовив чоловік.
Жінка обернулась, усміхаючись. Але побачила серйозне обличчя чоловіка, і усмішка зникла.
— Що трапилось, Олежу? — перелякано запитала вона, сідаючи поруч із чоловіком.
— У мене погані новини…
— Господи… Не муч, що таке? Всі живі-здорові? Мама в порядку?
— Усі здорові! — заспокоїв її Олег. А потім, взявши її руки в свої, промовив: — Моя фірма збанкрутувала.
Наталка дивилась на чоловіка, намагаючись усвідомити почуте.
Побрались вони п’ять років тому. Олег був старший за Наталку на десять років, але дівчина тоді безумно в нього закохалась. І вік не був перешкодою. Тоді справи Олега лише почали йти вгору, і ніхто не міг би звинуватити Наталку в тому, що вона з ним через гроші. Та й усі, хто знав їхню пару, бачили, як подружжя любить одне одного.
Кажуть, що деякі шлюби укладаються на небесах. Це був їхній випадок. Вони були, як дві половинки одного цілого. У їхньому спільному житті не було ніякої бруду. Не було ні брехні, ні обману.
Олеговий бізнес після весілля пішов у гору. Він почав заробляти багато, і подружжя швидко змінило маленьку двокімнатну квартиру на великий будинок. Завели машини, часто літали на відпочинок. І їхнє і так безхмарне життя стало ще кращим.
Олег вважав, що якщо чоловік бере шлюб, він априорі бере на себе обов’язки утримувати сім’ю. Дружина може працювати, але її гроші не повинні бути основним доходом. Тому він навіть не знав, скільки отримує Наталка. Зазвичай, вона все витрачала на себе: салони краси, магазини, різні жіночі дрібнички. Іноді Наталка закуповувала продукти, оплачувала якісь невеликі рахунки, але все це було за її бажанням. Основна роль годувальника лежала на Олегові. Йому так було комфортніше.
А тепер він мусив зізнатись у провалі. І у своїй слабкості.
Олег навіть подумав, що якщо після краху його бізнесу Наталка захоче піти від нього, він її зрозуміє. Адже він не виконав своє завдання.
— Як давно все погано? — тихо запитала Наталка.
— Кілька місяців. Думав, що виплутаюсь, але ні. Сьогодні компанію офіційно оголосили банкрутом. Мені шкода…
Олег понуро схилив голову. Йому було соромно дивитись у очі коханій жінці.
— Чому ти мені про це не казав? — трохи образилася Наталка.
— Не хотів тебе в це втягувати. Сподівався, що сам впораюсь.
— Олежу! — обурилась дружина. — Ми ж сім’я. І в радості, і в горі, пам’ятаєш? Невже ти думав, що я буду тебе любити в радості, але не підтримаю в горі?
— Я просто не хотів вішати це на твої тендітні плечі, — зітхнув він.
— Гаразд, — усміхнувшись, погладила його по плечу Наталка. — Ми справимось. Що ти плануєш робити?
— Не знаю, — сказав Олег, зітхнувши. — Треба підрахувати рахунки, з’ясувати, скільки в нас грошей. Знайду собі якусь роботу. Потім, можливо, вдасться знову відкрити свою справу…
— Так, — підвелась з дивану Наталка. — Сукню я поверну.
— Навіть не думай! — підскочив Олег. — Вона тобі так пасує, і тобі так подобається.
— Нічого, — заспокоїла його дружина. — У мене цілий гардероб суконь, та й до Оленки на день народження в ній іти недоречно, ти ж сам сказав.
Олег усміхнувся, відчуваючи, як у нього стискається серце.
— Її вартість — це вартість продуктів на півмі— А потім, коли все налагодиться, я знайду собі ще кращу, — додала Наталка й обійняла чоловіка, знаючи, що справжнє щастя — це бути разом незалежно від злетів і падінь.
