Один гетьман мав чотири дружини. Найбільше він любив свою четверту дружину — наймолодшу та ніжну. Він дарував їй розкішні сукні, коштовності, годував її з долоні, немов пташку.
Третя дружина була надзвичайною красунєю. Коли гетьман їздив у чужині землі, він завжди брав її з собою, щоб усі дивилися на її вроду. Та він постійно боявся, що одного дня вона покине його для іншого.
Друга дружина була мудрою й хитрожною. Вона була його найвірнішою порадницею, завжди терпляча та розсудлива. Коли у гетьмана виникали клопоти, він ішов до неї, і вона допомагала йому знайти вихід із скрут.
Перша дружина була найстаршою — дісталася йому після смерті старшого брата. Вона була віддана чоловікові, пильнувала його багатства й державу. Та гетьман не любив її, навіть її щира любов лишалася без відповіді. Він і не дивився на неї.
Одного разу гетьман захворів. Лежачи на смертному ложі, він згадав своє життя, сповнене розкоші, і подумав: «У мене чотири дружини, але коли я помру, залишуся сам.» Він звернувся до четвертої:
— Я любив тебе найбільше, дарував тобі все найкраще, дбаяв про тебе. Тепер, коли я вмираю, чи підеш ти зі мною у вічність?
— Навіть не сподівайся! — відповіла вона й пішла, не обернувшись. Її слова встромилися в його серце, неможливо ніж.
Усхлипнувши, гетьман спитав третьої:
— Я захоплювався тобою все життя. Чи підеш за мною у темряву?
— Ні! — відрізала вона. — Життя таке прекрасне! Коли ти помреш, я вийду заміж!
Гетьмана пройняв холод. Він звернувся до другої:
— Ти завжди рятувала мене у скруті. Чи підеш за мною туди, де тіні блукають у безвісти?
— Шкода, але цього разу я не зможу, — відповіла вона. — Найбільше, що я зроблю — це поховаю тебе з пошаною.
Його серце розірвалося від болю. Раптом він почув голос:
— Я піду з тобою. Куди б ти не пішов — я буду поруч.
Гетьман підвів очі й побачив першу дружину — змарнілу, зів’ялу від сліз. Він прошепотів:
— Я мав так нехтувати тобою…
У кожного з нас є ці чотири дружини. Четверта — це наше тіло. Скільки б ми в нього не вклали, воно покине нас у смертну годину. Третя — це слава, багатство, влада. Вони залишаться тут. Друга — родина й близькі. Вони проводять нас до могили, але далі не підуть.
А перша — це наша душа. Ми часто забуваємо про неї, женучись за марними речами. Але лише вона супроводжуватиме нас у вічність. Якщо ми дбатимемо про неї, як про найдорожче — то знайдемо справжнє щастя.
