Мені шістдесят. І вперше в житті я відчуваю, ніби мене більше немає — ні для моїх дітей, онуків, колишнього чоловіка, ані навіть для цього світу. Ніби я є. Існую. Ходжу до аптеки, купую хліб, підмітаю подвір’я під вікном. Але всередині — пустка, що стає все глибшою з кожним ранком, коли вже не треба поспішати на роботу. Коли ніхто не подзвонить, щоб просто запитати: «Мамо, як справи?»
Я живу сама. Вже багато років. Мої діти — дорослі, зі своїми родинами, живуть у інших містах: син у Львові, донька в Києві. Онуки ростуть, а я їх майже не знаю. Не бачу, як вони йдуть до школи, не в’яжу їм шарфики, не розповідаю казки на ніч. Мене жодного разу не запросили до них у гості. Жодного.
Одного разу я запитала доньку:
— Чому ти не хочеш, щоб я приїхала? Я б допомогла з дітьми…
А вона відповіла, стримано, але холодно:
— Мам, ну ти ж знаєш… Мій чоловік тебе не любить. Ти постійно втручаєшся, до того ж у тебе свій стиль спілкування…
Я замовкла. Мені стало боляче, ніяково, образило. Я ж не лізла силою, просто хотіла побути поруч. А у відповідь — «не любить». Ні онуки, ні діти. Ніби мене викреслили. Навіть колишній чоловік, який живе в сусідньому селі, не знаходить часу на зустріч. Раз на рік — коротке вітання зі святом. Ніби робить мені ласку.
Коли я пішла на пенсію, думала: от воно, нарешті час для себе. Почну в’язати, ходити на ранкові прогулянки, запишусь на курси малювання, як мріяла. Але замість щастя прийшла тривога.
Спочатку почали мучити дивні напади: то серце, то запаморочення, то просто раптовий страх за життя. Ходила по лікарях, здавала аналізи, робила ЕКГ, МРТ — усе було в нормі. Один лікар сказав:
— У вас це все з голови. Вам треба з кимось говорити, спілкуватися. Ви просто самотня.
І це було гірше за будь-який діагноз. Бо немає таких таблеток, що вилікують самотність.
Часто йду в магазин лише для того, щоб почути голос касира. Інше сиджу на лавочці біля під’їзду, вдаючи, що читаю, аби хтось підійшов. Але люди поспішають. Усім треба кудись бігти. А я просто є. Сиджу, дихаю, згадую…
Що я зробиЩо я зробила не так у цьому житті?
