Між мною та його минулим — дитина, яку він так і не зміг полюбити.
Ми з Артемом одружилися, коли вже давно перестали бути молодими. Мені — тридцять два, йому — тридцять три. За плечима — не просто досвід, а цілий музей помилок, розчарувань, нездійснених надій. У нього — розлучення й донька. У мене — тихе минуле без дітей та бур. Я не була проти його спілкування з дитиною, навпаки — підтримувала, підштовхувала, але Артем не хотів цього зв’язку. Взагалі.
Свою першу дружину він взяв не з кохання, а через наполягання матері. Та, дізнавшись, що дівчина вагітна, заявила: «Ти одружишся! Ти не даси її батькам зазнати ганьби!» Батьки тієї дівчини плакали, благали, тиснули — і Артем здався. Шлюб, валіза — і відразу в рейс. Він тільки закінчив морехідну академію, тому вирушив у море. Ні весілля, ні персня — лише сухий підпис у ЗАГСі.
Поки він мандрував океанами, дружина народила дівчинку. Він повернувся, взяв її на руки — і… нічого не відчув. Ні радості, ні тепла, ні приязні. Лише втому й спустошення. Але раз узяв на себе роль чоловіка та батька — грав її далі. Ходив у рейси, повертався, привозив гроші, займався приватним бізнесом, годував сім’ю. Жили у квартирі, подарованій тестем — як подяку за «порятунок честі» їхньої доньки. Але кохання в тому домі не було. Навіть інтим — рідкість. Як розповідав Артем, за весь час можна на пальцях перерахувати, коли вони дійсно були як чоловік і дружина.
Колись мав пролунав тріск. І він пролунав: він повернувся з чергового рейсу — і дізнався, що дружина зрадила. Вона не заперечувала. Плакала, благала пробачення, казала, що це випадковість. Але Артем зрозумів: це шлях на волю. Він зібрав речі та пішов. Без скандалів, без сліз. Просто зачинив двері. Батьки тієї жінки навіть не намагалися його втримати — усі все зрозуміли.
Він ще двічі вийшов у море, а потім вирішив: годі. Відкрив свою справу. За три роки бізнес розквіт, колишня дружина з дитиною отримували добрі аліменти, і всі, здавалося, влаштувалися. А потім з’явилася я.
Ми познайомилися через роботу. Він приїхав купити будматеріали, і ми розговорилися. Через два дні мені кур’єр приніс букет і запрошення до кав’ярні. Усе рухалося швидко, гарно, щиро. Ми одружилися. Але я вже знала, що його мати — жінка з характером. Вона відразу здогадалася, що й мій шлюб з її сином — вимушений. Сумнівалася, не довіряла. Але я заспокоАле його мати продовжувала привозити ту дівчинку — Марійку, котру мій чоловік так і не прийняв як рідну.
