Мені 58 років, і я живу сама, але зовсім не почуваюся самотньою. З чоловіком ми розлучилися багато років тому, і з того часу я навчилася цінувати свою свободу та незалежність. У мене є один син, Олексій, йому тридцять. Ми з ним дуже близькі, і це наповнює моє життя щастям. Нещодавно Олексій одружився, але наші відносини залишилися такими ж теплими й щирими. Він часто дзвонить, ми довго базікаємо по телефону, сміємося, згадуємо минуле. Його дружина, Соломія, виявилася чудовою дівчиною — відкритою, доброю, з великою душею. Я щаслива, що син обрав таку дружину.
Живу я в невеликому, але затишному будиночку на околиці Львова. Тут тихо, спокійно, є маленький садочок, де я люблю працювати. Вирощую квіти та трохи овочів — це моє хобі та джерело радості. Сусіди у нас добрі, привітні: часто заходимо один до одного на чай, ділимся новинами. Іноді жартую, що моє життя — як українська мелодрама, завжди є про що розповісти.
Раніше я працювала бухгалтером, а тепер на пенсії, і це дало мені більше часу для себе. Люблю читати — особливо детективи та історичні романи. Іноді передивляюся старі фільми — вони повертають мене в молодість. Ще я дуже люблю в’язати: шкарпетки, шарфики, іноді свитери — для Олексія та Соломії. Вони сміються, що я їх “завалюю” подарунками, але по їхніх очах бачу, що їм це дуже приємно.
Бувають хвилини, коли накачує туга за минулим. Молодість, перше кохання, спільні з чоловіком мрії — все це навзавжди залишилося в пам’яті. Але я не дозволяю собі довго сумувати. Життя навчило мене бути сильною. Розлучення було важким, але я не шкодую — воно дало мені свободу. Зараз я живу з відчуттям, що кожен новий день — це можливість. Нещодавно, наприклад, записалася на курси англійської. Хочу подорожувати, може, навіть за кордон. Олексій підтримує цю ідею, каже, що я ще можу дати фору молодим.
Мій син — моя гордість. Він інженер, дуже відповідальний, цілеспрямований. Я завжди хотіла бути для нього не лише матір’ю, а й другом. Ми ділимось усім: він розповідає про роботу, плани, а я — про свої дрібнички та радощі. Його весілля стало для мене справжньою подією. Дуже хвилювалася, але все було чудово: сміх, танці, щасливі очі молодят. Соломія швидко стала частиною нашої родини, і я вдячна їй за тепло.
Іноді я думаю про майбутнє. Звісно, мрію про онуків, але не поспішаю — у них усе попереду. Хочу, щоб вони насолодилися часом наодинці. А поки я живу своїм життям і радію кожному дню. У мої роки я зрозумА потім, може, і справді візьму собі собаку — як Олексій радить, щоб у домі був веселий хвіст, що махатиме мені на зустріч кожного ранку.
