«Ти ж не через квартиру до мене ходиш?» — історія бабусі, яка вирішила перевірити внуків
Бабусю Ганну більшу частину життя провела у тихому районі на околиці Житомира. Після смерті чоловіка вона залишилася сама у двокімнатній квартирі, яку колись успадкувала від матері. Батьки її онуків були зайняті своїми справами — постійно кудись їздили чи працювали до ночі, тому молодшу онуку, Соломію, часто залишали у бабусі.
Старший онук, Богдан, завжди був улюбленцем родини. Йому купували найкращі іграшки, відводили на гуртки, а потім оплатили престижний університет. Соломія завжди була в тіні — не капризничала, не вимагала уваги, рано дорослішала. Вчилася, працювала, знімала кімнату і ні в кого нічого не просила. Єдиною по-справжньому теплою людиною в її житті залишалася бабуся Ганна.
Соломія відвідувала бабусю майже щотижня — після роботи, у вихідні, у будь-яку погоду. То приносила продукти, то ліки, то просто приходила випити чаю та поговорити. І ось одного такого звичайного вечора бабуся Ганна вийшла до неї мовчазна, з кам’яним обличчям.
— Чого ти так часто до мене ходиш, Соломіє? — запитала вона, дивлячись у телевізор. — Може, хочеш мою квартиру успадкувати?
Соломія, яка якраз мила підлогу у коридорі, завмерла.
— Бабусю, що ти це кажеш? Яка квартира? Я ж тобі борщ обіцяла — хочеш, зроблю вареники?
Бабуся хитнула головою, але не відповіла. Соломія посміхнулася, звично приховала образу і пішла на кухню. Поставила чайник, дістала бабусине улюблене малинове варення і почала готувати вечерю.
Через кілька хвилин бабуся зайшла і сказала те, від чого у Соломії все всередині стислося:
— Знаєш, я вже оформила квартиру на Богдана. Тож даремно старання. Тобі все одно нічого не дістанеться.
Соломія випросталась, витерла руки і спокійно відповіла:
— І правильно. Я до тебе ходжу не через квартиру. Ти ж мені рідна, ти мене в дитинстві виростила, а тепер моя черга підтримувати тебе. А квартира — це просто стіни.
Бабуся мовчала. Але її погляд був уже іншим — у ньому читалася настороженість, майже тривога. Вони випили чаю, поговорили про серіал, який бабуся любила, і більше тієї вечори до теми квартири не поверталися.
Через кілька днів Соломії подзвонив брат. Він кричав у трубку, звинувачуючи її в тому, що вона «перехитрила» бабусю і налаштувала переписати квартиру на себе.
— Ти така сама, як усі! — вигукував він. — Я більше з тобою не спілкуюсь!
Незабаром подзвонила мати. Та сама пісня: «Навіщо ти так вчинила? Це ж наш родинний дім!» Соломія у повній розгубленості завершила розмову і пішла до бабусі.
— Бабусю, що там коїться? — спитала вона спокійно. — Богдан сказав, що ти квартиру на мене переписала. Я нічого не розумію. У мене є знайома юристка, якщо треба — בБабушка заплакала, обняла Соломію і прошептала: “Пробач мені, доню, я просто хотіла переконатися, що в цьому світі хтось любить мене не через майно, а просто так.
