Треба було змінити замки, щоб свекруха перестала вештатися по нашій квартирі.
З чоловіком ми офіційно разом вже рік. І весь цей час його мати ніяк не може змиритися з тим, що син обрав не за її сценарієм. Вона, бачте, мріяла видати його за дочку якогось багатія, щоб він не тільки сам купався у розкошах, а й тягнув її за собою у той солодкий світ достатку. Звідки в неї такі амбіції — загадка. Насправді ми з чоловіком живемо скромно: спершу затягнули паски та взяли іпотеку, зараз оселилися в моїй однушці, а нову квартиру здаємо. У найближчих планах — купівля автівки. Як і більшість молодих сімей. Без надмірностей, але й не в останніх.
Та свекруха наполегливо ігнорує реальність і продовжує танути у власних фантазіях. Вона не полишає спроб розвалити наш шлюб. І вигадує такі методи, що аж диву бере: знаходила на сорочках чоловіка сліди помади, одяг смердів жіночими духами, а в моїй сумці раптово опинялися презервативи. Звісно, це викликало сварки, недовіру, розборки. На щастя, щось завжди роз’яснювалося, але осад лишався.
Нещодавно чоловікові запропонували на кілька місяців поїхати у сусіднє місто — відкривали новий напрям, і керунство доручило йому все налагодити. Це був шанс для кар’єри, тож ми вирішили не відмовлятися. Чоловік поїхав, я лишилася сама і жила звичайним життям.
За кілька днів я почала помічати дивниці: речі не на своїх місцях, у шафі хтось явно рився. Спочатку подумала, що чоловік завітав і щось взяв — дорога недалека. Подзвонила йому — він здивувався і запевнив, що до міста не наїжджав. За годину він перетелефонував. Голос був похмурий: сказав, що, мабуть, це його мати. Колись, перед нашою спільною подорожжю, він дав їй ключі «на всяк випадок» — і забув забрати.
Наступного дня я відпросилася з роботи і першим ділом викликала майстра для заміни замків. Чоловікові пригрозила: якщо ще раз комусь віддасть ключі — житиме на сходах. Увечері все в квартирі було на місцях. Отже, це дійсно була вона. Я вирішила перевірити шафи і знайшла… крихітну відеокамеру, сховану на верхній полиці.
Я миттю подзвонила чоловікові. Він спершу замовк, а потім почав сміятися — мабуть, був у шоці. Я ретельно обшукала квартиру, сподіваючись знайти ще щось, але, на щастя, більше нічого не виявила. Скандалити не стала — чоловік попросив дочекатися його повернення, щоб самому з нею поговорити.
А наступний день свекруха сама подзвонила. Мабуть, зрозуміла, що ключі більше не підходять, і хотіла потрапити до нас. Запитала, чи вдома я, мовляв, хоче «на чай заскочити». Я відповіла, що мене нема, але якось іншим разом обов’язково почаюємося. За півгодини чоловік подзвонив і розповів, що мати вже встигла на нього нажалитися — мовляв, я десь гуляю, а будинок порожній.
Нам навіть смішно стало. Ми почали жартувати, гадаючи, яку ще причину вона вигадає, щоб залізти в нашу оселю. І справді — кожного дня вона дзвонила кілька разів: то кур’єр нібито привіз посилку за нашою адресою, то вона забула в нас окуляри, то просто хотіла принести пиріжки.
Коли чоловік повернувся, вона майже одразу оголосила, що йде до нас «у гості». Ми чекали. Вона увійшла, сунула пакет із пиріжками, пішла «руки помити», але попрямувала не у ванну, а у спальню. Ми, звісно, одразу пішли слідом. І, як і очікувалося, застали її за риттям у шафі. Побачивши нас, вона збентежилася, почала лепетати щось незрозуміле. Чоловік мовчки дістав із кишені ту саму камеру і показав їй.
Ось тут і почалося. Вона заверещала про мої нібито нескінченні «походи наліво», стверджувала, що я обманюю сина, а він — сліпий і наївний. Навіть розіграла сцену зі сльозами та хапанням за серце. Наприкінці грюкнула дверима і пішла з виглядом обрадженої мучениці.
Чесно кажучи, у той момент мені хотілося встати і аплодувати. Такий спектакль — і жодної репетиції. Але це була лише битва. Я чудово розумію, що війна ще не закінчена. Проте я рада, що цього разу ми не згнулися і дали зрозуміти: наша родина — це не театр абсурду.
