Того літа, коли ми з Дмитром познайомились, пройшло вже кілька років. Наші стосунки йшли повільно, але впевнено. Він був уважним, турботливим, робив усе, щоб я відчувала себе коханою. Нещодавно він зробив пропозицію — і я, радісна, погодилася. Ми мріяли про спільне майбутнє, будували плани, і здавалося, ніщо не могло піти не так.
На час підготовки до весілля його батьки поїхали у відпустку й запропонували нам пожити в їхньому домі. Дмитро одразу захопився цією ідеєю — мовляв, буде можливість побути разом, спробувати на смак спільне життя. Я погодилася, хоч десь у душі тривожилася: чужий дім, батьки не дуже знайомі, відповідальність давила. Але ж любов сильніша за страх.
Спочатку все справді було ідеальним. Я з радістю взялася за господарство: готувала, прибирала, штопала. Дмитро рідко пропонував допомогу — вважав, що чоловік має заробляти, а жінка — створювати затишок. Я не сперечалася. Та й заробляв він добре, тому мені навіть здавалося слушним взяти побут на себе.
Все змінилося, коли повернулися його батьки.
Я вичистила весь дім до блиску: вимила вікна, підлоги, протерла пил, розібрала шафи. Спекла пиріг, приготувала вечерю — щоб вони відчули, що їх чекали. Але замість подяки — ніж по серцю. Дмитро, незручно посміхаючись, передав слова матері:
— Ти, виявляється, не вимила унітаз, ванну теж не торкнулася. А кухня — мов після буревію. І пиріг, до речі, неїстівний.
Мене немов окропом обілляло. Я старалася, не шкодувала ні сил, ні часу, хотіла показати себе господаркою. А натомість — холод, докори, приниження. Я була впевнена: причепитися можна було лише навмисно. Будь-яка жінка подякувала б за таку роботу, але свекруха, схоже, була налаштована проти мене з самого початку.
Після цієї розмови Дмитро став далеким. Він більше не говорив про весілля з колишнім запалом, не обговорював майбутнє. І в душі з‘явився страх. Невже одна думка матері може зруйнувати все?
Я не розумію, що ще маю зробити, щоб мене прийняли. Може, я надто поспішила згодою на шлюб? Адже якщо я не змогла здобути її прихильність навіть стараннями, що чекає на мене після весілля? Докори? Приниження? Вічна боротьба за увагу та повагу сина?
Тепер я шкодую, що поводила себе як господиня. Треба було лишень бути гостЯ зрозуміла одне — не варто залишатися там, де тебе ніколи не приймуть як рідну.
