Віра завжди говорила прямо, без церемоній. Її колеги давно звикли, що вона ріже правду-матку, чи бажають вони цього чи ні.
Ось Олена одного разу ціле ранкове клопоталась біля нового адміна, між іншим швидко справляючись із замовленнями. Літала по офісу, немов пташка. “Ти ж знаєш, що у нього дружина в пологовому?” – спитала Віра. І все, історія з фліртом скінчилася.
Або ж Марічка, яка ніяк не могла кинути палити. І пластирі клеїла, і цукерки спеціальні жувала — нічого не допомагало. Тоді купила “чудо-сигарету” і кожні півгодини вибігала на перекур. Але Віра й її приземлила: “А ти бачила склад цієї дивовижної сигарети? Я теж ні. І ніхто не бачив. Цікаво, чому?”
Усі обходили Віру стороною — ніхто не хотів потрапити під її гострі слова. А їй було байдуже. Адже правда від цього не зникала. Та хто ж її справді хоче чути?..
Коли Віра поїхала на стажування за кордон, усі з полегшенням зітхнули. Курили біля офісу, фліртували із новими клієнтами, влаштовували божевільні п’ятниці й цілувались у темних куточках — одружені й вільні.
Але через три тижні Віра повернулась. Завжди в суворій сукні, на високих підборах, з густим шлейфом парфумів і обов’язковим макіяжем. А тепер увійшла в потертих джинсах і довгому светрі, який явно був завеликий. Жодної косметики. Волосся зібране у недбалий пучок. У сонцезахисних окулярах, які не зняла, доки не сховалась у кабінеті. І замість парфумів — легкий аромат “Truth” від Calvin Klein.
І що важливо — не зробила зауваження секретарці, що та знову не підготувала документи до планерки. Не відчепилась до адміна, який постійно на телефоні із дружиною. Пройшла повз коробки з паперами, де копошився юрист. Все залишилось без уваги.
“Не пройшла стажування”, — виніс вердикт юрист.
“Захворіла”, — припустила секретарка.
“З закохалась!” — реготала Олена.
“І через це светр на два розміри більше?” — усміхнулась перекладачка.
“Так чи інакше, через годину планерка. Краще підготуйтесь, а не чіпляйтесь.”
Але через годину Віра так і не з’явилась. Хоча всі зібрались. Чекали. Нервово поглядали на двері.
Раптом адмін, що сидів біля вікна, скрикнув:
“Та ж ось вона! Дивіться!”
Усі кинулися до вікна.
Навпроти, у затишній кав’ярні, за столиком сиділа їхня Віра. Але якась інша. Не через відсутність макіяжу чи простенький пучок замість суворої зачіски. Ні. Просто напроти неї сидів чоловік, щось розповідав, а вона сміялась.
**Їхня** Віра. Сміялась.
Усі, хто зібрався у залі, не відривали очей від вікна. Неначе хотіли переконатись, що це справді вона. Різка, незадоволена, дратівлива Віра тепер сиділа там зовсім інша.
“Чесно кажучи, я вранці не знайшла свою блузку”, — промовила Віра до Сергія й усміхнулась. “Тому й натягнула твій светр.”
“Мені більше подобається, коли ти без нього”, — відповів чоловік.
Віра почервоніла й легко штовхнула його кулачком у плече.
“Годі.”
“Не можу”, — нахилився він до неї. “Треба швидко закінчувати роботу і їхати до мене. Або до тебе. Мені все одно. Відколи ми познайомились у аеропорту, усе змінилось.”
“Погоджуюсь.”
“До речі”, — прошепотів він, — “ти светр наділа навиворіт.”
“От чорт!”
“Точно їдемо до мене — треба його зняти.”
Вона зареготала. Дістала телефон і набрала номер.
Усі в залі почули дзвінок на ресепшені.
“Компанія вітає вас! Віра Віталіївна? Гаразд. А вас тут чекають на планерці. Як — не приїдете? Ох… Одужуйте!”
Секретарка метнулась до зали.
“Наша Вірочка захворіла!” — випалила вона.
“Ми бачимо”, — кивнув адмін. І всі подивились на Віру, яка, цілком здорова, сідала в авто з незнайомцем. Вона зникне мінімум на кілька днів. І навіть не варто їй дзвонити.
“Чому?” — здивувалась секретарка.
“Ти колись приходила на роботу у светрі навиворіт?” — усміхнулась Олена. “А потім сиділа в окулярах, щоб не помітили, як класно провела ніч. Коли тобі начхати на макіяж. Коли ти фізично тут, але думки — поруч із коханим.” Вона жартівливо звела плечима.
Секретарка переваривала інформацію. І всі інші теж.
Олена посміхнулась і пішла до виходу.
“Захворіла”, “Не пройшла стажування”. Я ж казала — закохалась. І тепер наша Вірочка стала іншою.”
“Надовго?” — похмуро зауважив адмін.
Олена зі знанням справи окинула його поглядом.
“Це вже від вас, чоловіків, залежить”, — і вийшла із зали.
