Після пологів свекруха оточила мене такою турботою, що я не втримала сліз: а моя матір навіть не подзвонила.
Є такий вираз: «Очі не бачать — серце не болить». Я все частіше згадую його після розмов із матір’ю. Здається, ніби вона забула, що в неї є не лише син, а й донька. Як інакше пояснити її байдужість?
Після школи я виїхала з рідного села, бо не бачила там майбутнього. Хотілося вирватися, щось нею досягти у великому місті. Вступила до університету, здобула професію, почала будувати своє життя. Там я зустріла чоловіка, ми одружилися, і незабаром у нас з’явилася дитина. Якби не свекруха з тестем, нам було б дуже важко.
Батьки чоловіка допомогли з першим внеском на іпотеку. Ми навіть два роки жили в них, щоб зібрати на власне житло. Було непросто, але ми впоралися. Свекруха стала мені рідною, багато чому навчила, завжди підтримувала. Але все ж я мріяла про свій куток. Не тому що не любила їх — просто хотіла, щоб у нашої родини був свій простір.
А ось матір… Вона майже не була присутня в моєму житті. Рідкісні дзвінки, та й то лише щоб поскаржитися на життя чи розповісти нову історію про мого брата. За весь час розмови вона жодного разу не запитала, як у мене справи. Зате я знала, які оцінки в брата, які джинси він носить і як виріс за літо. Це стало нормою ще з університету. Її ніколи не цікавило, як я здала сесію, але вона завжди хвалилася братовими п’ятірками з фізкультури.
Я звикла. Але коли ми з чоловіком нарешті купили житло та взяли іпотеку, я подзвонила їй поділитися радістю. І що ж? Вона майже не слухала. У неї була більш важлива подія — брат одружується!
— Уявляєш, така мила дівчина! Донька тітки Олени, пам’ятаєш її? Через місяць весілля! Стільки клопоту!
Вона радісно лепетала про оренду зали, вибір сукні, список гостей… Я згадала, як перед моїм весіллям вона казала, що це пуста витрата грошей. У підсумку вона навіть не приїхала, сказавши, що захворіла. Мені досі здається, що вона просто не хотіла.
Братові тоді було дев’ятнадцять, нареченій — вісімнадцять. Звідки в них гроші на весілля? Мабуть, матір із родичаМИ зкинулися. А нам з чоловіком сказали: «Ну, ви теж приїжджайте, якщо зможете». Ми не поїхали. Роботи було багато, та й, чесно кажучи, не хотілося. З братом у нас завжди були прохолодні стосунки, а на матір я тоді образилася.
Минуло півроку. Матір подзвонила знову. Не запитати, як у нас, а повідомити новину: вони купили братові з дружиною квартиру поряд з її домом.
— Навіщо кредит? Ми продали бабусіну квартиру, тесть із тещею теж допомогли, все зібрали — і купили!
Бабусіна квартира… Матір завжди казала, що залишить її собі — буде здавати на пенсії. Коли я жила в орендованій квартирі з дитиною та чоловіком, їй навіть не спало на думку запропонувати цю квартиру. Жодної копійки нам тоді не дісталося. А тут — подарунки, турбота, допомога.
Але найболючіший момент настав, коли я завагітніла. Я страшно боялася. Хотілося, щоб поруч була матір. Хоч трохи, хоч спочатку. Я сама запропонувала оплатити дорогу — лише б вона приїхала. Але вона не змогла. Сказала, що у неВона сказала, що не може — бо внучка сина захворіла, і вона мусить бути з нею.
