Було колись — свекруха знову забажала до нас у гості, та я відмовила. І не збираюся міняти думку.
Нещодавно чоловік знову почав мене турбувати тим самим — мовляв, його мати занудилася без нас та рветься приїхати. І тут у мене прорвало. Одразу сказала рішуче «ні». Одного її візиту за всі шість років нашого шлюбу вистачило з лишком, щоб я заприсяглася — більше нізащо. Тоді вона нагрянула не сама, а з рідною сестрою, без попередження, ніби грім серед ясного неба. Тоді ще стрималася. Тепер — не вийде.
— Хочеш побачити матір — будь ласка, беріть дочку, їдьте до неї вдвох. Чи зніміть їй готель — я й слова не скажу. Але в мій дім вона більше не ввійде.
Та, як виявилося, свекруха й слухати не хоче ні про готель, а вже тим більше про зустріч у себе. Їй, бачите лишень, потрібно саме до нас. Я запитала себе — нащо їй так наполегливо лізти у чуже житло, де її не чекають?
Чоловік родом з Чернігівщини. Познайомилися ще студентами, у Києві. До весілля він знімав квартиру з друзями, а потім переїхав до мене. Квартиру купили мої батьки ще десять років тому, і оформили на мене. Це моє житло, я за нього відповідаю.
Мати чоловіка — жодним чином не бідна жінка. Вона спокійно могла б допомогти синові купити житло, але замість цього постійно твердить: «А раптом розлучитеся, і хитра дружина все забере? Нехай краще живе у неї, так надійніше». А ось його сестрі, Олені, мати допомагала активно. Та, за її порадою, навіть фіктивно розлучилася з чоловіком, щоб отримати допомогу на іпотеку. Тепер Олена живе у Львові, сидить у декреті, а її «колишній» платить іпотеку та аліменти. Всі задоволені.
До того ж, свекруха колись запропонувала і нам з чоловіком розлучитися — для вигляду. Я тоді холодно відповіла:
— Якщо розлучимося, то справді. І одразу. Збирай речі та живи, як хочеш, сам.
Відтоді ця тема закрита. Я до неї в дім ні разу не їздила — бажання не було. Але три роки тому вона таки приїхала. Сказала:
— Хочу хоча б раз онуку побачити. Бо по фото ніяк не зрозумію, на кого вона більше схожа.
Я погодилася. Та ніхто не попередив, що вона знову приїде з сестрою. Мабуть, їм треба було влаштувати справжню очну ставку. Але їхній план провалився — донька вилитий батько. Визнати це довелося навіть їм.
Я приготувала для них кімнату, вони влаштувалися, погралися з онукою, отримали подарунки. Потім сіли за стіл. Я накрила на повну: запекла курку, наліпила котлет, зробила три салати, сирну та м’ясну нарізку, торт, фрукти… Та не встигли ми сісти, як почалося.
— А де пиріжки? — суворо запитала свекруха.
— Невже ви голодні залишилися? — здивувалася я.
— Ні, це я так, просто запитала…
Після вечері продовження:
— Мій син чудово знає, що я люблю. Він тобі, мабуть, не розповів?
Я згадала, як чоловік згадував — у них в родині культ субпродуктів: печінка,
