Тепер мені 54 роки. І в мене нічого не залишилося.
Мене звати Богдан. З моєю дружиною Соломією ми прожили разом тридцять років. Усю нашу спільну путь я вважав, що виконую обов’язок: працював, заробляв гроші, а Соломія вела господарство, доглядала за домом. Я й слухати не хотів, щоб вона влаштовувалася на роботу — думав, що краще хай буде вдома, поруч із дітьми.
Здавалося, ми жили непогано: без бурхливих пристрастей, але з повагою. Але з роками я почав помічати, що втомився. Усе навколо здавалось сірим, одноманітним. Кохання згасло, залишився лише звичай. Я вважав це нормою — поки одного дня все не змінилося.
Того вечора я зайшов у корчму ковтнути пляшку пива й зустрів там Дарину. Вона була молодшою за мене на двадцять років — яскрава, легка, немов вітерець у полі. Ми заговорили, і я, наче парубок, закохався по вуха. Почалися таємні зустрічі, потім — роман.
За пару місяців я зрозумів: більше не хочу жити подвійним життям. Мені здавалося, що Дарина — це моє спасіння, другий шанс на щастя. Я набрався духу й розповів Соломії всю правду.
Вона вислухала мене мовчки. Ні сліз, ні скандалу. Лише тихе «зрозуміла». Тоді я подумав: і вона вже давно до мене охолола, коли так спокійно мене відпустила. Лише тепер я усвідомлюю, який біль їй заподіяв.
Ми швидко розлучилися. Спільну хату продали. Дарина наполягала, щоб я не залишав Соломії нічого — мовляв, почнемо нове життя з чистого аркуша. Соломія на свою частку купила крихітну однокімнатну кватиру. Я ж, додавши заощадження, купив з Дариною двокімнатну.
Про гроші для колишньої дружини я тоді й не подумав. Про те, як вона сама виживатиме без професії й досвіду, теж. Здавалося, що починається найкраща сторінка мого життя.
Наші дорослі сини відмовилися зі мною спілкуватися. Вони вважали, що я зрадив їхню матір, і їх можна зрозуміти. Але тоді я не переймався — був щасливий. Дарина чекала дитину, і я з нетерпінням чекав цю дитину.
Коли народився син, він був гарним хлопчиком… тільки от ні на мене, ні на Дарину він не був схожий. Друзі шепотіли підозри, але я відмахЯ відмахнувся, але згодом зрозумів, що правда завжди випливає на поверхню, як натхнення в снах, яких уже не виправиш.
