Щоденник Оксани Сірко
Мені шістдесят, а чоловікові — шістдесят шість. Незабаром ми розлучимося. Після тридцяти п’яти років шлюбу, який я вважала міцним, моє життя перевернулося догори дригом. Я, Оксана, і мій чоловік, Богдан, ніби знайшли гармонію в нашому маленькому містечку на Поділлі. Та все змінилося в одну мить, і тепер я стою на порозі самотності з розбитим серцем і відчуттям зради.
Ми прожили разом більше трьох десятиліть. Все почалося напередодні Нового року. Як зазвичай, діти пішли святкувати з друзями, залишивши нам свого кота. Богдан, поскаржившись на нудьгу та довгі святкові вихідні, вирішив поїхати до сусіднього міста — відвідати батьківські могили та зайти до сестри. Я не заперечувала — для нього такі поїздки були звичною справою. Він поїхав, а я залишилася вдома, навіть не підозрюючи, що це стане початком кінця.
Через тиждень він повернувся, але щось у ньому змінилося. Погляд став далеким, а розмови — холодними. Ще за тиждень він оголосив: хоче розлучення. «Я більше не можу так жити, — сказав він. — Є жінка, яка зможе мене врятувати». Я, приголомшена, відповіла, що це його право, але всередині у мене все обвалилося. Пізніше я дізналася правду: жінка, з якою він зустрічався сорок років тому, знайшла його в інтернеті. Вони почали листуватися. Вона жила в тому самому місті, куди він їздив, і, як виявилося, його «візит до сестри» був лише приводом побачитися з нею.
Він провів у неї три дні. За його словами, вони відразу знайшли спільну мову. Вона — вдова, впевнена в собі, з трикімнатною квартирою у Львові, котеджем під Києвом і декількома машинами. Богдан розповів, що скаржився їй на своє життя: на те, що почувається непотрібним, що здоров’я погіршується. Вона ж, називаючи себе цілителькою, пообіцяла його «вилікувати». Більше того, заявила, що практикує народну медицину, вміє лікувати рак на ранніх стадіях і має дар ясновидіння. Її обіцянки звучали як казка: якщо Богдан розлучиться і одружиться з нею, вона подарує йому котедж і машину, а також подбає про його здоров’я. Так почався цей жах.
Богдан вимагав, щоб я негайно пішла до ЗАГСу і дала згоду на розлучення. Я відмовилася, сказавши, що не буду танцювати під його дудку. Тоді він сам подав заяву до суду. Про майбутнє засідання я дізналася випадково, коли вирішила з’ясувати, що відбувається. У суді мені показали його позов, і я була в шоці: він написав, що останні п’ятнадцять років ми не спали разом, а останні шість навіть не жили під одним дахом. Це була нахабна брехня! Я категорично не погодилася з його звинуваченнями, і тепер чекаю суду, відчуваючи, як ґрунт хитається під ногами.
Його поведінка стала нестерпною. Він дивиться на мене з презирством, ніби я чужа. Але як назвати цю шістдесятип’ятирічну «цілительку», яка зруйнувала нашу сім’ю? Що вона зробила з моїм чоловіком? Богдан розповів їй, що щодня випиває по сто грамів горілки, хоча в нього є лише одна нирка. Вона зрівняла, що це «не страшно». Божевілля! Коли я благала його опам’ятатися, він заявив, що ми живемо, як сусіди, і наш шлюб давно мертвий.
Так закінчилося моє сімейне життя. У шістдесят років залишитися однією — нестерпно важко. За тридцять п’ять років я звикла до Богдана, до його звичок, до нашої спільної побуту. А він, схоже, ніколи не цінував того, що у нас було. Тепер я стою перед невідомістю, з болячею в серці і запитанням: як жити далі, коли усе, що було дороге, розвіялося, немов попіл?
