Одного разу чоловік повернувся від мами, важко зітхнув і запропонував зробити нашій дворічній донечці тест на батьківство:
— Не для мене, для мами…
— Півроку до нашого весілля вона твердила синові: не одружуйся на ній, вона тобі не пара! — розповідає тридцятирічна Наталя, голос її тремтить від образи. — Занадто гарна, буде гуляти! Тоді ми сміялися, жартували, що Максимові треба було вибрати «жабу», щоб уже точно не обдурила. Але зараз нам не до сміху. Зовсім не до сміху!
Наталя не вважає себе якоюсь осліплюючою красунею. Звичайна дівчина з передмістя Львова, доглядає за собою, як і багато інших. Стройна, доглянута, одягається скромно, завжди була вимогливою у стосунках і поважала себе. Чому її свекруха, Ганна Степанівна, вирішила, що Наталя — вітрогонка і невірна, залишається загадкою. Але ця жінка перетворила життя невістки на пекло.
Вони з Максимом одружені чотири роки, у них є донька. Наталя в декреті, її дні — це нескінченна низка приготування їжі, прибирання та пелюшок. Єдині, з ким вона спілкується, — це інші матусі на дитячому майданчику. Але свекруха не заспокоюється. Вона підозрює Наталeю в зрадах, стежить за нею, як детектив із дешевого серіалу.
— Вона завжди шпигувала за мною! — зітхає Наталя, її очі наповнюються сльозами. — Дзвонила, перевіряла, приїжджала без попередження, намагалася контролювати кожен мій крок. Спочатку я намагалася ставитися до цього з гумором, розповідала Максимові, ми посміхалися. Але це виснажує! Кілька разів я не витримувала, серйозно сварилася з нею. Вона затихала ненадовго, а потім починала з новою силою.
Перший скандал стався через кілька місяців після весілля. Ганна Степанівна раптом з’явилася на роботі Натали. Без дзвінка, без причини. Хотіла перевірити: чи справді невістка там працює? Чи може, бреше чоловікові, що в офісі, а сама бігає по коханцях?
— Не знаю, як її взагалі впустили! — згадує Наталя, голос її дрижить від обурення. — У нас бізнес-центр, охорона на вході, відвідувачів пускають лише за записом. Я ледь не впала, коли секретарка привела її до мене: «До вас прийшли». Питаю: «Ганно Степанівно, що ви тут робите?» А вона у відповідь: «Прийшла подивитися, де ти працюєш». І оглядається по сторонах! У нас відкритий простір, всі за комп’ютерами, все на виду. Навіть не знаю, що б вона влаштувала, якби в мене був окремий кабінет!
Пізніше секретарка, Соломія, пошепки розповіла Наталі, що та дивна жінка засипала її питаннями: чи довго Наталя тут працює? Чи не запізнюється? З ким спілкується? Чи є в неї хтось у колективі? «Я сказала, що ви заміжня, у вас чоловік!» — додала Соломія, здивовано примружившись. Наталя була в шаленстві. Повернувшись додому, вона виклала Максимові все: «Твоя мати переступила всі межі! Поговори з нею, це ненормально! Вона тільки під стіл не зазирнула в пошуках коханця. Хоча, може, і зазирнула, хто її знає!»
Максим, схоже, серйозно поговорив з матір’ю. Деякий час було тихо. Ганна Степанівна дзвонила лише ввечері, питала, як справи, передавала вдомашні пиріжки. Наталя почала сподіватися, що буря минула. Але вона помилялася.
Наступний інцидент стався, коли Наталя була вагітна, але ще працювала. Захворівши, вона взяла лікарняний, спала вдома з вимкненим телефоном, коли раптом її розбудив лютий стук у двері та безперервний дзвінок. «Я схопилася, подумала — пожежа чи евакуація! — згадує вона. — Подивилася в вічок — свекруха! З перекривленим обличчям б’є в двері ногою і давить на дзвінок. Я злякалася відчиняти, зателефонувала Максимові: „Кидай усе, приїжджай, я не знаю, що тут відбувається!“ Він примчав за двадцять хвилин. А вона весь цей час стояла під дверима, чекала мене!»
Вони з Максимом накричали на Ганну Степанівну. Наталя погрожувала викликати поліцію та психлікарню, якщо це повториться. «Тримай її подалі від мене!» — вимовила вона чоловікові. І знову настало затишшя.
Наталя народила донечку, але свекруха навіть не глянула на онуку. Пізніше стало зрозуміло чому. Вона не вірила, що це її онука. «Ну звичайно, адже я ж гуляю де завгодно, звідки в мене дитина від Максима?» — гірко посміхається Наталя. Причина? У родині чоловіка народжувалися лише хлопчики. Дівчинка, за логікою Ганни Степанівни, — доказ зради. «Я не слухала цей божевільний бред, — каже Наталя. — З нею не спілкуюся. Максим якось контактує, раз на місяць їздить до неї, але без нас. Можливо, це і на краще. Я б ніколи не довірила їй дитину».
Але найгірше було попереду. Одного разу Максим повернувся від матері, важко зітхнув, пом’яся і раптом запропонував зробити двор— **(continued from last line)** дворічній донечці тест на батьківство, і Наталя відчула, як останній місток довіри між ними розпадається на дрібні уламки.
