Богдан повернувся додому пізно. Мовчки зняв черевики в передпокої, повісив пальто й пройшов у ванну. За хвилину він уже сидів на кухні, де на нього чекала тарілка з куркою та гарніром із зеленим горошком — фірмова страва його дружини Оксани. Поряд стояв салат із морепродуктів. Він узяв виделку, кілька секунд порухався в салаті, а потім різко обернувся.
— Скажи по правді… Звідки цей салат? — запитав він тихо, але наполегливо.
Оксана завмерла, не донесши чайник до чашки. У її очах застигло щось тривожне.
Разом вони прожили вже понад тридцять років. Якби Оксану попросили оцінити їхній шлюб за шкалою від одного до ста, вона б сміливо сказала: п’ятдесят. Тому що було все: кохання й роздратування, радість і втома, світлі моменти й важкі будні. Звичайне життя. А Богдан — хоч і впертий, хоч і з важким характером — був доброю людиною. Вірним, надійним, працьовитим.
Все змінилося минулої весни, коли Оксана злягла. Лікар сказав, що це звичайне перевтома, яка накопичувалася роками. Богдан вез її додому на таксі — їхню машину давно не лагодили, усі гроші йшли на погашення кредиту за донькою — Соломією.
Соломія щойно вийшла заміж, і весілля хотіла «як у кіно». І хоч сукня виглядала дивно, а торт був «як жуйка», за словами Богдана, — батьки терпіли. Їм було важливо, щоб донька була щаслива.
Після весілля молодята переїхали до квартири, яка дісталася нареченому від діда, а Богдан з дружиною продовжували виплачувати кредит, обходячись старим авто, зношеною технікою та вічною втомою.
Оксана працювала вчителькою англійської та давала додаткові заняття. Богдан — слюсарем на заводі. Він відмовлявся від обідів у їдальні, бургерів, піци — тільки домашня їжа! Гаряча, свіжа, різноманітна.
Оксана не сперечалася, хоча після роботи ледве трималася на ногах. Одного разу вона не витримала:
— Як я встигну приготувати тобі на вечерю перше, друге, салат і компот? Я ж не робот.
Але Богдан у відповідь розповідав історії про свою прабабцю, яка і в полі працювала, і родину з восьми осіб годувала, і у самодіяльності брала участь.
Оксана просто втомлювалася. Одного разу, заглянувши у нову кулінарію біля дому за свіжим хлібом, вона побачила вітрину з салатами. І раптом сказала:
— Дайте мені «Морячок», велику порцію…
Дома на вечерю були голубці, пиріг… і той самий салат.
— Оце так новинка! Смачно, ніби домашнє, — похвалив Богдан.
Оксана нічого не відповіла. І з того дня це стало її таємницею: якщо не встигала — купувала у кулінарії. Домашнє, смачне, трохи дорожче — зате можна булоІ з того вечора вони навчилися не тільки розуміти один одного, але й дозволяти собі бути просто людьми.
