Це не твоя дитина!
Олена і Дмитро вийшли з пологового будинку, сяючи від щастя. Дмитро міцно тримав у руках крихітний рожевий конверт — його новонароджений син, довгоочікуваний, коханий, тихенько сопів, загорнутий у плед. Родичі, друзі, акушерка — всі кричали, вітали, дарували квіти. Все було так, як мріяла Олена.
— Дякую тобі, любов моя, — прошепотів Дмитро, — за сина.
Але Олена раптом зблідла.
— Дивись, твоя мама йде…
До них швидко наближалася Наталія Михайлівна — мати Дмитра. Сувора, пряма, різка. Відпросилася з роботи? Ні, це не просто так.
— Дмитре! Не роби цього! — різко кинула вона замість вітання.
— Що? — здивувався він.
— Не забирай цю дитину. Це не твій син!
Настала мертва тиша. Олена зіпнулася, ніби від ляпаса.
— Мамо, ти взагалі розумієш, що кажеш? — Дмитро дивився на неї, не впізнаючи.
Все почалося три місяці тому, коли Дмитро вперше зізнався: він закоханий. У жінку старшу за себе, з дитиною. І… вагітну від іншого чоловіка.
Наталія була в жаху. Вона намагалася не втручатися, не лізти. Сподівалася, що «перехворіє». Але потім Дмитро оголосив: він збирається на ній одружитися. Більше того — хоче усиновити її старшого сина та дитину, яку вона зараз народить.
— Ти з глузду з’їхав? — не втрималася тоді Наталія.
— Мамо, це моє рішення. Я люблю її. І люблю цих дітей. Я буду для них батьком.
— Але ж ти молодий! Ти можеш створити сім’ю з жінкою без минулого! Народити своїх дітей!
— Вони і будуть мої, — твердо відповів Дмитро.
Вона намагалася поговорити з Оленою. Запросила в кав’ярню. Спокійно, без криків.
— Зрозумій, ти мати, я теж мати. Я не проти тебе як жінки. Але подумай — це справедливо? Ти народиш від одного, а виховувати буде мій син?
Олена лише усміхнулася.
— Ви хочете, щоб я зникла? Даремно стараєтеся. Я люблю Дмитра. А він — мене. Ми разом. Хочете ви того чи ні.
З того дня Олена припинила вітатися. Дмитро — почав уникати розмов. Телефони — мовчали.
Наталія страждала. Плакала вночі. Говорила з колишнім чоловіком — він відмахнувся. Навіть її сестра, якій вона пожалілася, сказала: «Головне, щоб він був щасливий».
Але Наталія знала: він не розуміє, куди лВона стояла на холодному тротуарі, дивлячись, як машина її сина зникає вдалині, і усвідомила, що назавжди втратила його.
