«Ти мені зраджуєш?» — і все пішло під укіс
Оксана повернулася додому пізно ввечері. Зняла пальто, дістала з сумки пиріжок, що принесла з роботи, і мовчки пішла на кухню. Вона мовчала, але всередині кипіло. Останні місяці її життя ніби розвалювалося на шви. Але Оксана трималася. Приготувала вечерю, увімкнула плиту, нарізала салат і розставила тарілки. Рівно о восьмій, за розкладом, у квартиру увійшов чоловік.
Богдан мовчазно зняв куртку, пройшов на кухню, сів за стіл. Кілька секунд він просто дивився на дружину, потім з похмурим виглядом промовив:
— Ти мені випадково не зраджуєш?
Оксана завмерла з тарілкою в руках. Кілька секунд — мертва тиша. Лише дешеві настінні годинники цокали.
— З чого ти взяв? — холодно запитала вона, навіть не зворухнувшись.
— Та просто… Ти якось дивно виглядаєш. Частіше красишся. Одягаєшся яскравіше. З роботи приходиш пізніше. Ніби знову в когось закохалась.
Вона мовчки поставила тарілку перед ним.
— Це ти зараз серйозно? — вимовила Оксана. — Я працюю на двох роботах, щоб хоч якось витягнути іпотеку. Ти з березня не приніс додому жодної копійки. Я тебе ні в чому не звинувачую. Але хоч би підтримав, а не влаштовував сцени ревнощів, коли у мене просто з’явилась нова зачіска!
Богдан різко підвівся і, не дочекавшись вечері, пішов у спальню, грюкнувши дверима.
Колись Оксана вважала своє заміжжя удачею. Богдан був веселим, надійним, не пив, не гуляв. Після весілля вони зняли квартиру, потім народився син Тарас, а через два роки оформили іпотеку. Працювали обоє, але Богдан робив кар’єру, а вона більше займалася домом і дитиною.
Та все розвалилося за рік. Богдан втратив роботу, цілими днями лежав із ноутбуком, скаржився на життя. Оксана тягнула все сама. Знайома з роботи порадила знайти підробіток — доглядати за самотньою пенсіонеркою: просто ходити за покупками, приносити ліки і розмовляти.
Так Оксана потрапила до Ганни Іванівни — дивної, але дуже розумної й самотньої жінки, яка платила просто за спілкування. Вперше за багато років Оксана відчула, що комусь потрібна не як домробітниця, не як мати, а просто як співрозмовниця. За чашкою чаю старезна жінка ділилася історіями з минулого, сміялася, філософствувала і постійно говорила:
— Ти гідніша. Годі бути тінню. Встань і йди. Прикрась себе, полюби себе.
Оксана почала змінюватися. Підстриглася, купила собі пару недорогих, але жіночних суконь. Почала ходити з гордо піднятою головою. Богдан це помітив — і злякався. Не втрати дружини, а своєї влади над нею.
Одного дня він зазирнув у ноутбук Оксани. Там були лише графіки змін та фото сина, рецепти. Але він знайшов привід для скандалу.
— Ти що, у неї прибиральницею працюєш? За гроші? А що, мало я тобі дав за ці роки?
— Ти дав мені сина. А тепер я тягну вас обо— Ти дав мені сина. А тепер я тягну вас обоє сама, і мені соромно не за підробіток, а за те, що живу з чоловіком, який мене за нього докоряє.
