Вона обіцяла, що донька залишиться з бабусею… Але все змінилося.
— Богдане, чого такий похмурий? — Святослав похлопав його по плечу, коли вони виходили із тренажерного залу.
— У мене життя летить у прірву, а я вдаю, ніби все гаразд, — відповів Богдан, не піднімаючи очей.
— Ходімо до кав’ярні, візьмемо по каві — розповіси. Відчуваю, що щось серйозне.
Вони зайшли в невеличку кав’ярню біля спортклубу, замовили лате та сирник. Святослав одразу почав розповідати, як з дружиною вибирали візок для новонародженого сина, сміявся, згадував кумедні моменти. Але Богдан лише клівав, не слухаючи.
— Ти де взагалі? Я тобі історії розповідаю, а у тебе обличчя, ніби на похороні, — не витримав Святослав.
Богдан глибоко зітхнув, зціпив пальці:
— Ти ж знаєш, що у Соломії є донька, Мар’янка. Коли ми почали зустрічатися, дівчинці було всього два роки. Весь цей час вона жила із Соломіїними батьками у Чернігові. Соломія допомагала грошима, їздила навідувати, але говорила, що виховувати дитину буде бабуся. Навіть коли ми одружилися й стали жити у Львові, вона наполягала: «Ми удвох, і так буде завжди». Але півроку тому вона привезла Мар’янку до нас. Сказала, що так зручніше — школа поруч, усього декілька кроків. Але мені від цього не легше. Це мене бентежить. Я не хочу так жити.
Святослав помовчав, потім із важким зітханням промовив:
— Слухай, ну ти ж знав, що в неї є дитина. Ти серйозно думав, що дівчинка все життя буде жити в іншому місті й ніколи не з’явиться поруч?
— Так, знав… Але Соломія обіцяла! Вона казала, що Мар’янка буде з бабусею. А тепер ця дівчинка постійно у мене перед очима, заважає, потребує уваги. Я кохаю Соломію, але не можу прикидатися, ніби це й моя дитина.
— Отже або ти приймаєш дівчинку як свою, або чесно йдеш. Тут немає половинчастих рішень. Хочеш бути із Соломією — люби і Мар’янку. Або звільни місце для того, хто зможе.
Повертаючись додому, Богдан прокручував розмову в голові. Він згадував, як Соломія просила його відвезти Мар’янку на гурток, як сподівалася, що вони зблизяться. А він злиВін зупинився на порозі їхньої спальні, дивлячись, як Соломія обнімає Мар’янку перед сном, і раптом усвідомив, що ця маленька дівчинка вже стала частиною його серця.
