Ось як воно було…
Максим дістав дзвінок від мами — вона просила прикрутити полицю на кухні. Наступного дня він завітав, але вдома її не виявилося. Квартира була відкрита його ключем. Полиця лежала там, де й обіцяла мама, а от дриль… Де він? Мабуть, на антресолях, завалених старим непотрібом.
Він вліз на стілець, відчинив дверцята — і ось вона, дриль! Потягнув за шнур, той заплутався, дриль зісковзнула й вдарила по вазі. Та розлетілася на дрібні шматочки. Максим лаянко виругався, знаючи, як мама її любила. Зібрав уламки, прикрутив полицю та поїхав. По телефону сказав матері, що купить нову вазу до 8 Березня. Але так просто він не відбився — мати довго голосила.
Час минав, але такої самої вази ніде не було. Вже в останню суботу перед святом Максим натрапив на неї… у дівчини в руках. Продавець пояснив, що це останній екземпляр. Максим підійшов, вибачився й розповів чесно, як розбив вазу й що мама не пробачить, якщо він не знайде такої ж.
Дівчина, на ім’я Соломія, після паузи усміхнулася й простягнула йому вазу. «Беріть, рятуйтеся від маминих докорів». Вона взяла іншу, а Максим — ту саму.
На виході з магазину вони заговорили. Він пожартував, вона засміялася. Незабаром він запросив її у гості — на 8 Березня, до мами. Соломія здивувалася, але погодилася.
Наступного дня вони разом прийшли до мами Максима. Та була в захваті від подарунка і ще більше — від Соломії. «Ось бачиш, сину, усе на краще — не було б вази, не було б і такої дівчини поряд», — сміялася вона.
З того дня життя Максима змінилося. Вони з Соломією почали проводити все більше часу разом: гуляли парками, обговорювали фільми й книги, будували плани. Він познайомив її зі своєю донькою, яка приїхала на канікули, і на щастя, вони відразу знайшли спільну мову. Дівчина була зворушена добротою Максима й його турботою. А мама часто згадувала той день, коли син випадково розбив вазу, і казала, що це був знак долі. Соломія теж дивувалася, як одна випадкова зустріч могла призвести до такої глибини.
За півроку вони побралися. Весілля було скромним, але дуже щирим. Мама Максима сказала тост, знову подякувавши долі за розбиту вазу. А Максим, дивлячись на дружину, знав, що знайшов ту, кого шукав усі ці роки. І щоразу, проходячи повз ту саму полицю, він із посмішкою згадував, як одна розбита ваза привела його до щастя, яке він навіть не наважувався очікувати.
