«Ти повернула нас у минуле» — історія одного дня народження
Лариса поспіхом розкладала серветки й розставляла прибори. Сьогодні був день народження її чоловіка — Олексія. Дата хоч і не кругла, але важлива. Обіцяли приїхати дочки з родинами, а онуки вже давно просили «справжнє свято, як колись». Лариса згадала, як це було давно, у дев’яностих…
Тоді все давалося з трудом. Грошей не вистачало, продукти діставалися буквально «з боєм». Але вона завжди старалася — заради родини, заради тепла й радості в домі. Особливо перед святами.
Того року все почалося з простої дитячої прохання. Доньки, Оля й Марічка, повернулися зі школи з поганим настроєм. Оцінки добрі, але в очах — сум. Тоді Оля зізналася:
— Мам, у всіх у класі вже ангорські берети, тільки ми в старих шапках. Ну купи, будь ласка!
Лариса здалася. Хоч і не багаті, але доньки розумниці, старанні, допомагають. Побігла на базар, викроїла останні гривні — і купила. На радість дівчаткам — і собі. Але грошей на свято вже не лишилося.
Врятував випадок. Наступного дня в гастрономі хтось гукнув:
— Ковбаса! — і юрба кинулася до прилавку. Лариса встигла схопити два шматки улюбленої вареної. А в суботу їй пощастило дістати вершкове масло — продавщиця шепнула, коли будуть «викидати». З талонами й доньками на підхваті, Лариса добилася свого.
У неділю стіл був накритий — як у найкращі часи. У центрі — курка, рум’яна, хрустка, на подушці з рису. Свекру особливо сподобався салат із плавлених сирків, яєць і часнику. Шарлотка вдалася на славу — свекруха навіть рецепт випитувала.
А тепер — сьогодення. Доньки виросли, у кожної своя родина, діти. Батьків Олексія й Лариси вже давно нема. Але ось — неділя, і знову день народження. Олексій пішов гуляти з Барсом, їхнім псом, а Лариса знову накривала стіл. Вже не купна піца, не суші — а домашня стравІ коли всі зібралися за столом, здалося, нічого не змінилося — тільки голоси стали міцнішими, а посмішки — теплішими.
