Несподіваний сюрприз: як Шурик ледь не спалив хату до 8 Березня
Спокій у квартирі Оксани розірвався ще до того, як вона переступила поріг. По сходовій клітці несло димом, по сходах стікала мильна вода, а повітря було напружене, немов саме воно намагалося їй прошепотіти: «Не заходь… Краще обійди». Але Оксана, жінка загартована, директорка великого підприємства, не з тих, що відступають.
Відчинивши двері, вона скинула на тумбочку букет з корпоративу, зірвала туфлі, ніби скидаючи тягар минулого дня, і засунула ноги в домашні капці. Хоча, судячи з розлитої води, краще б підійшли гумові чоботи. Усередині щось шалено бурчало, ляскало, димилося. А ще в кутку несамовито вив кіт.
— Шурику?! Що тут, до біса, коїться?! — гримкнула вона, продираючись крізь пару і запах паленого жиру.
Чоловік з’явився з глибини квартири. У одній спідній білизні, босоній, з обличчям у подряпинах і сажі, фінгалом під оком і замотаною в рушник головою, як у туарега. Виглядав так, ніби не святкові приготування влаштовував, а з вогнеметниками під Сталінградом воював.
— Оксанко… Я думав, ти пізніше прийдеш… корпоратив, ти ж у них як господиня. Ну, жінки ж зазвичай до кінця…
Оксана навіть не здивувалася, сіла на пуф, закрила очі і різко промовила:
— Звітуй. Усе. І без «радісте моя» та «не хвилюйся». Я хвилювалася, коли на мене у дев’яності рэкет наїжджав. Хвилювалася, коли бізнес стояв на межі краху. Після цього панікою не живу. А тепер — розповідай, що ти тут наробив.
Шурик ковтнув.
— Хотів сюрприз. Свято. Ти ж у мене золото, заслужила… Вирішив прибрати, постирати, телятинку запікати, підлогу вимити…
— Телятину? — уточнила Оксана.
— Не телятину… Пралку. Вона потекла. Ну, не одразу. Спочатку телятину в духовку, потім у ванну, потім пралку. А там — кіт.
— Кіт живий?
— Ну… звісно! — образився Шурик. — Просто трохи мокрий. І на взводі. Клянуся, коли пралку вмикав — його там не було. Він якось потім… проник.
— Проник?! У ЗАЧИНЕНУ пралку?!
— Ну, може, просочився…
Оксана вхопилася за голову.
— Гаразд, продовжуй. Але покажи кота. Треба переконатися, що хоча б він вижив.
— Е-е… Він… у кімнаті. Там… прив’язаний. Для його ж безпеки. І щоб висох.
— Лапи цілі?
— Усі чотири. Тільки… нерухомі. Тимчасово.
— І що далі?
— Пішов я, значить, білизну стирати, чую — пахне. Думаю: щось горить. Відкриваю духовку, а там м’ясо вугіллям. Плеснув олії — воно зайнялося. Брови попідпалював. Раптом кіт заверещав. Кинувся до пралки, а вона не відчиняється. А кіт за склом — очі, як у диявола, та ще й кричить! А я — між пеклом у плиті та пеклом у пралці. Вхопив лом. Розбив. Кіт вискочив, і почалося…
— Господи… — прошепотіла Оксана.
— Він розбив дві вази, зіпсував килим, зірвав штору, подер обои, розбив шампанське, сусіди знизу погрожували викликати поліцію та відьму. А я його зловив і прив’язав. Сушив. А тобі, Оксаночко, сюрприз готував…
Оксана підвелася. Зайшла у кімнату. Побачене могло б викликати інфаркт у впечатлительної жінки, але не у неї. Кіт — прив’язаний до батареї, з мордою, замотаною шарфом, дим у повітрі, калюжі, розбите скло. Ніби звістка з фронту. Шурик метушився позаду, намагаючись щось пояснити:
— Ну, він же не хотів сидіти. Я ж переживав, щоб висох. Щоб не верещав — рот прикрив. Та все ж добре!
Оксана відв’язала кота, витерла його рушником з голови Шурика, притиснула до себе.
— Невдах ти, Шуро. Він же задихнутися міг. Хоча, після пралки йому тепер море по коліно.
Сівши з котом на диван, вона глянула на чоловіка:
— Ну?
— Що «ну»? — зніяковів він. — Повіситися зараз чи потім?
— Вітати, дурнику. Сьогодні Восьме березня.
Шурик спалахнув, вискочив із кімнати і за хвилину повернувся з урочистим виглядом, став перед нею навколішки, сховав руки за спину.
— Оксаночко, сонце моє. Тридцять років ти зі мною, і я не втомлююся тобою захоплюватися. Ти — сильна, гарна, терпляча і кохана. Зі святом тебе, з Жіночим днем!
Він простягнув коробочку з перснем і пом’ятий, обдертий букет.
— Квіти були нормальні… поки кіт… ну, ти зрозуміла…
Оксана зітхнула, понюхала троянди.
— Вони навіть пахнуть. І, о диво — не гаррКіт, ніби підтверджуючи її слова, муркотливо зіткнувся головою об її руку, а Шурик, усміхнувшись, пообіцяв, що наступного року обійдеться без вогню — лише квіти та мир у домі.
