Він відмовився одружуватися на вагітній дівчині. Мати його підтримувала, але батько став на захист майбутньої дитини.
— Тату, у мене новина. Сусідка, Марічка… вона вагітна. Від мене, — промовив Тарас, ледь зайшовши до хати.
Олексій, батько, на мить завмер, а потім спокійно сказав:
— Ну то й одружуйся.
— Та ти що, я ще молодий. Мені рано в сім’ю, до того ж ми особливо не зустрічалися…
— Серйозно? — усміхнувся батько. — Значить, бігати за дівчиною ти був чоловік, а як за вчинки відповідати — одразу дитина. Ну-ну. — І, не сказавши більше ні слова, голосно покликав дружину: — Оленко! Іди сюди!
Олена зайшла на кухню, витираючи руки фартухом:
— Що трапилося?
— Слухай. Наш син нагуляв дитину, а одружуватися не хоче. Марічка, сусідська донька. Вагітна від нього. А він — у кущі.
Олена навіть не здивувалася. Лице її стало кам’яним:
— І правильно. З якої речі тягнути в хату першу-ліпшу? Зараз дівки хитрі — знайдуть, хто заможніший, завагітніють, а потім «одружуйся». А потім виявиться — не від нього взагалі. Нехай здасть аналіз. І взагалі, нема чого тиснути на Тараса, він ще молодий. Він чоловік, йому важко було встояти. Але ми з тобою не зобов’язані годувати чужих дітей.
Олексій важко зітхнув і тихо промовив:
— А якщо це й справді його дитина?
— А якщо й справді? Ми що, зобов’язані брати на себе відповідальність? Скажи їй, нехай здає аналізи, все з’ясуємо.
Вона розвернулася й пішла на кухню, а Олексій залишився з сином.
— Я, знаєш, теж колись був молодим, — почав він. — Кохав одну, одружився з іншою. Не по коханню, а по відповідальності. Тому що чоловік — це не лише про пристрасть, це про вибір та наслідки. Твоя мать тоді була вагітна. Я не знав, чи зможу бути з нею, але знав точно — дитина не винна. Моя кров, моя совість. І знаєш, Тарасе, попри все, я ні разу не пошкодував, що залишився поруч.
Минуло три місяці. Тест ДНК дав чітку відповідь: з імовірністю 99,9% Тарас — батько дитини Марічки.
— Ну й що? — зневажливо сказала Олена, коли Олексій поклав перед нею папір. — Так, він батько. Але це не означає, що Марічка житиме в цьому домі. Вона сюди не увійде. Я так сказала!
Тарас сидів, не дивлячись батькові в очі. По обличчю було ясно — він обрав сторону матері. Він мовчав, стискав кулаки, але слова не говорив.
Олексій повільно підвівся зі столу:
— Раз ви удвох прийняли своє рішення — тепер послухайте моє.
Він говорив глухо, але в голосі звучала сталь:
— Поки я живий, у мого онука не буде потреби. Я візьму землю, збудую дім, і він — мій онук — отримає все, що я заробив. А ви удвох можете на мою допомогу більше не розраховувати. Я віддалюся від цього ганебного дійства. Тарасе, з цього дня ти для мене не син. Усе, що в мене є, тепер належатиме дитині. Ні копійки ви від мене не отримаєте.
Олена спалахнула:
— Ти з глузду з’їхав? Власного сина хочеш позбавити спадщини?!
Олексій не відповів. Він просто повернувся й пішов, ігноруючи крики й лайку. Тарас лишився стояти в тиші, не вірячи, що батько справді це сказав. Але він знав: якщо Олексій сказав — значить, зробить.
